Глава 2

У тихому кутку гуртожитку, де прозоре світло весняного сонця ласкаво спліталося з теплим промінням, Віктор Моргунов, молодий студент-художник, ніжно закрив очі, дозволяючи собі зануритися у світ сну. 

Його руде волосся, як полум'я, освітлене променями, творило невловиму гру світла та тіні, надаючи обличчю молодого митеця особливого очарування.Заплутавшись у мріях, Віктор раптом прокинувся, відчувши, як вічний танець сну й реальності змішується в його свідомості.

 Зітхнувши, він поглянув на годинник, шукаючи відповідь на  актуальне питання "Котра годинна ?"

 "Георгій, прокидайся!" - лунала голосна вимога Віктора, чітко розрізняючи його слова в тихій атмосфері кімнати. Тривожно стукотіли секунди, але на сусідньому ліжку Георгій, захоплений сном, не поспішав повертатися до реальності. Його храпливі звуки стільки ж мовчаливо обіймали простір, скільки і витоки туману в пустелі.

Знову прокликаючи друга, Віктор почув струмінь слів, що виходили із розслабленого рота Георгія, але вони несли в собі тільки відгомін минулого сну, відмовляючись взяти участь у реальності.

Невдовзі, розсипаючи часточки сну, Віктор сповнений рішучості вирішив не чекати даремно, на свого друга. 

Віктор останній раз поглянув на сплячого друга. Махнувши рукою на прощання, митець покинув кімнату, але його стрімкий біг зупинив крик Георгія, який, як музика з неправильних нот, лунав у вухах Віктора, змушуючи його повернутися.

"Двері зачини, відмінник!" - пронісся голос, відбиваючись від стін, із сердечною впертістю, характерною для ранкових пробуджень. У відповідь на це виразне вимогу, Віктор не втримався від невдоволеного мовчання, прокльовуючи повітря спроможною лексикою, яка вибухнула його губами.

Тільки після цього вразливого моменту він, нарешті, зачинив двері і вирушив на свою місію, як стрімке полум'я, що стрімко летить вперед.

За кілька миттєвостей на трамвайній зупинці Віктор зустрів свою надію - трамвай, що мчиться до нього, мов послане спасіння.Радість осяяла його обличчя, усвідомивши, що встигне на першу пару. Проїхавши три зупинки, він знову розгублено побіг, в університетському вестибюлі, він почув дзвоник на пару пару. 

 Лише крокуючи по сходах до аудиторії, Віктор відчув, як його серце б'ється у такт із часом.Першою парою сьогодні був живопис, де кожен мазок пензля приносив Віктору задоволення. Не можна було дозволити собі запізнення, і Віктор знав це. Він увійшов до аудиторії, сів за мольберт і, нарешті, відчув спокій, змитий потоком світла на полотні майбутньої картини.

Сьогодні в аудиторії, наповненій світлом та запахом фарб, Віктор занурився у світ натюрморту. Його погляд був прикутий до деталей, колір і форма оживали на його аркуші паперу. Августа Маратівна, з витонченою естетикою в очах, поглянула на творіння Віктора з відчуттям вдячності та визнання.

"Ти маєш талант, Вікторе," промовила вона, впізнавши у ньому іскру, яка здатна розпалити вогонь мистецтва. У відповідь, Віктор відчув невпевненість, яка тремтіла в його голосі, але його серце відгукнулося на її слова з радістю, яка розцвітала в його душі, немов перший промінь світла після дощу.

Віктор подумав про себе, що він поганий митець, оскільки його з Георгієм поєднували не лише дружні стосунки, але й ділові. Все було досить просто: Георгій знаходив замовників, а Віктор малював їм копії відомих картин за дуже хорошу ціну. Проблем із поліцією у них не було, оскільки батько Георгія працював у поліції і все підчищав. Віктору не дуже подобалося те, чим він займався, але що поробиш, гроші потрібні; колись він зав'яже з цією справою, але не сьогодні. Батьків у Віктора не було — вони загинули. Сам він виріс у дитячому будинку, але від них у спадок йому залишився невеличкий будинок, куди Віктор планував поїхати улітку.

Його думки були далекі від реальності,  коли раптом його витягнув голос Августини Маратівни, відомої серед студентів своєю наполегливістю і відданістю. 

"Увага, майбутні художники!" — пролунав її голос. "Як ви знаєте, у п'ятницю відбудеться студентська вечірка, і студентам журналістського факультету доручено створити стінгазету. Але художники,вони ж неякі. Тому прошу вас залишитися після дня і допомогти їм".

Віктора охопила хвиля сумнівів. Малювати стінгазети? Здавалося, це мізерне завдання порівняно з його амбіційними мріями. Але погляд викладачки, яка знала його талант і очікувала на допомогу, змусив його переглянути свої плани.