Розділ дев’ятий «Республіканець мимоволі»

Ендрю був шокований такою прихильністю людей - він просто виконав свою роботу, а тут така суспільна увага. Вчора до ночі Ендрю підбирав слова для відповідей на ті листівки, що отримав разом з подарунками, але їх було занадто багато і фантазія для оригінальних відповідей у нього закінчилась на другому десятку, він хотів би приділити увагу кожній небайдужій людині, але це було неможливо. Тому він зробив кілька шаблонів і просто копіював їх у свої відповіді. Але, не дивлячись на деяку монотонність своїх дій, він зворушувався від кожної листівки, що прочитував.

Йому написали  багато дітей, які бажали бути схожим на нього, і такі що запрошували його на гостини. Була навіть якась дівчина, що  запросила його зустрітися і поговорити. Судячи з листа, вона пережила дещо схоже. Але Ендрю непокоїла думка, чи не бажає ця дівчина трохи більшого, ніж просто розмова. Він довго думав як їй відповісти, але нічого прийнятного не придумав і вирішив відкласти відповідь на ранок. Але той, не превеликий жаль, не був мудріше вечора, і в голові у Ендрю був космічний вакуум. І нічого доречного для відповіді цій дівчині він не придумав. Він хотів відповісти м’яко, щоб не поранити її почуттів, але і твердо, щоб не залишити їй надії на залицяння. І при цьому він все таки хотів би зустрітись з нею, бо з усіх листів саме її зачепив його найбільше. Також був би не проти почути від своїх батьків пораду, щодо дівчини і всього, що зараз коїлось у його житті, але зв'язок з ними був відсутній. Це було нормальне явище, Ендрю не міг сказати з упевненістю, на якій планеті ті перебували, або навіть в якій зірковій системі. Його батьки занадто любили подорожі, та лише для зрощення свого сина вони осіли на цій планеті, майже припинивши свій нескінченний шлях за горизонт.

Ендрю вирішив, якщо думок не має, саме час для того, щоб розбирати подарунки! Він хотів особисто відкривати коробки, зривати кольоровій папір і з нетерпінням дивитись всередину. От він і сів за це приємне діло! Так він думав на початку, але за півгодини зрозумів, що це цікаво лише перших 10 хвилин. І, хоча майже всі люди, що обдарували Ендрю, використовували допомогу ШР для вибору подарунка, але зазвичай всі вони були, як з копірки. Ні, вони не були однакові, але якісь однотипні: електронні ігри, різні сертифікати і ґаджети і рідко, що вибивалось з цього набору. Ніби ніхто не думав над, подарунком, а просто казав ШР-му: «Вибери  подарунок для хлопця 25-років» Штучний розум обирав щось з цих категорій, і добре що він не повторювався. Тому Ендрю був трохи розчарований, правда він сам у цьому винен. Відкривши ще три коробки, в яких були різні сертифікати, він остаточно перехотів займатися цим, тому він доручив роботу розібрати всі подарунки і посортувати по категоріям. Подивившись на те, як людино-подібний робот почав працю, Ендрю вирішив поснідати. Вийшовши з вітальні, яка була закладена подарунками, і пройшовши через темний коридор, Ендрю дістався кухні. Хоч дорога була не далека, але він встиг вибрати собі сніданок. Коли він сідав за стіл, кухонна система вже активно працювала.

Ендрю сидів і думав про свою відповідь дівчині, коли комбайн надіслав повідомлення, що яєчня з грибами вже готова, Ендрю почав снідати. Чомусь саме під час сніданку він якось легко написав чернетку листа до цієї дівчини. Це сталося так просто і невимушено, що сумніви до власної писанини тільки зростали.

Подумавши, Ендрю відправив свою чернетку Джорджу, щоб той міг щось порадити. Хоча, після того, як вчора він сміявся з Ендрю і цієї ситуації, довіри до нього було не багато. Йому прийшло повідомлення. Воно було від домашнього комп’ютера. Робот, розбираючи подарунки, натикнувся на такий, якому не зміг приписати жодну категорію з заданих Ендрю раніше. Це однозначно зацікавило Ендрю, тому він швидко дістався кімнати, там побачив акуратно вибудовані товсті стовпи, які були з подарунків. Хоча вони всі були різних розмірів, але робот зробив ці конструкції  досить надійними. Кожна з них складалася з подарунків певного типу. Ще цікавим було те, що робот не розривав обгортку, вона йому зовсім не заважала. Завдяки додатковій реальності, домашній комп’ютер підсвітив яскравим кольором потрібний дарунок. Ендрю взяв її і, сівши на диванчик, почав її розпаковувати. Коробка була легкою, знявши обсидіанову чорну обгортку, він побачив дуже незвичну річ - пластмасову скриню, котра була рясно прикрашена котиками і дівчачими візерунками, типу сердечок, помад і таке інше. Ендрю насторожився від такого, але здоровий інтерес переважав страх, тому він відкрив скриню.

Напевно, Ендрю здивувався б менше, якби знайшов свою футболку в морозильнику, дрібно порізану з запискою: «Ти наступний!». Він дивився вміст скрині і думав «Це такий жарт, чи хтось серйозно мені таке подарував?». Дивуватися було чому, бо скриня була наповнена  гігієнічними прокладками! Після усвідомлення цього факту Ендрю згадав, що візерунки на скрині були товарним знаком, однієї відомої фірми, яка спеціалізувалася в даному сегменту ринку. Надіславши фото Джорджу, він вирішив подивитись, від кого це прийшло. Подарунок був надісланим містером Альбертом Гарфілдом. Повідомлення, яке прийшло разом з цим «практичним» подарунком, було наповнене лестощами і штампованими висловлюваннями, і нічого цікавого там не було, але чому від такого чоловіка прийшов такий «неординарний» подарунок? Ендрю не зміг навіть припустити чому так сталося, розчарувавшись у подарунках остаточно, Ендрю вирішив поїхати до музею штучного розуму.

Свій перший і одразу останній візит в цей музей Ендрю запам’ятав не дуже добре, можливо, тому що це відбулося дуже давно, але враження були однозначно негативні. Просто все життя було стільки шуму про цей штучний розум, про його особливість і виключність. І все це було приправлене такою кількістю пафосу, що очікування були просто задерті до неба, а в кінці був просто пшик. Ендрю, як житель планети Тірекс добре знав історію створення штучного розуму, і тому в музеї йому було нудно. Чого він дійсно довго чекав, так це зустрічі з єдиним представником повноцінного штучного розуму. Це був ніби ритуал для їхнього міста, всіх дітей знайомили з штучним розумом. В той день була черга, Ендрю і всі відвідувачі були переповнені сподіваннями. Він часто згадував той момент, заплющивши віки. Напівтемна кімната, дзвінка тиша і лице… лице, яке ніби пусте. В той момент Ендрю зрозумів, чому очі називають дзеркалом душі, він ніколи не бачив таких сірих очей, майже сріблястих, але подивившись туди, він не розгледів другу цивілізацію. Звичайно, все, що він бачив, була бутафорія, вся ця мужня постать, волосся до шиї, червоний велюровий костюм, і навіть сріблясті очі! Все це не справжнє, і синтетична навіть особистість, але в той момент Ендрю дивився на цього чоловіка, на це, що походило на чоловіка, і чекав. Він не знав скільки часу пройшло, але чоловік продовжував дивитись на нього дзеркальними очима, в тиші хлопець промовив: «Мене звати Ендрю Спенсер, а вас?». Це потребувало особливих зусиль і сміливості, і це винагородилось - він почув голос, трохи зависокий по тональності, як для такого чоловіка: «Бен, а тобі виповнилось 15 років!». Ендрю розумів, що це не було запитання, це просто ствердження факту, але він запитав: «Вам, напевно, тут дуже нудно?»  відповідь його здивувала: «А ти не нудний». Це було сказано з таким подивом і з легкою радістю в голосі, а Ендрю не знав, що сказати, а його співрозмовник не поспішав допомогти, тільки дивився на нього своїм дзеркальним поглядом, тільки тепер там була посмішка. Інші діти розповідали, як з ними розмовляли, грали в ігри і багато чого іншого, а Ендрю витріщився на Бена і дивився на віддзеркалення себе в його очах.