Розділ п’ятий «Звуки минулого відлуння»

— Харрі, скільки років пройшло?

— 15 років, довгих 15 років, Скарлетт.

— 15 років… цілих 15 років ти не розмовляв зі мною…. Чому?

— Мені соромно, Скарлетт,- після довгої паузи сказав він.

— А мені було важко! Мені потрібен був брат, а не слідчий!

— Але я не зміг розібратися! Як я міг дивитися тобі в очі?

— Я втратила чоловіка, а ти покинув мене!

— Я не зміг розібратися, я теж в цьому винен!

— А якби не ця ситуація, скільки б ти мене уникав би?

Місіс Скарлетт Хадсон не витримала і розплакалась, містер Кук був на межі й підійшов до неї, щоб обійняти. Він теж просльозився. Стояти мовчки в обіймах хоч і в коридорі лікарні, було дуже приємно. Думки про минуле самі з'являлися. Хоча спогади не були приємними, і потіхи в них не знаходилось. Але це йшло на користь їм, спогади були не приємні, але зараз вони відчували просто смуток. Було бажання змінити минуле, особливо у Харрісона. Він підсвідомо хотів зустрітися з сестрою і побачити племінниць. Про ось таки обійми він навіть боявся мріяти!

Багато років тому, коли він розпочинав свою кар’єру слідчого, він дружив з чоловіком своєї сестри. Але одного вечора він посварився з ним, той ніс маячню і не хотів поступатися своєю думкою, прямо як і сам Харрісон Кук. Тоді вони злі розійшлися по домівках, так думав Кук. Він останній хто бачив чоловіка своєї сестри живим. Через кілька днів його тіло знайшли в одній з лабораторій. Причиною смерті назвали зупинку серця. На запитання «Чому?» лікарі ніяково розводили руками. Сказали, що, скоріше за все, просто був якійсь вроджена вада серця. Але Харісона Кука це не влаштовувало, він шукав інші причини. Але цю трагедію нічого не могло викликати, що було в лабораторії, або на роботі, де працював містер Хадсон. Все зводилося до нещасного випадку, але містер Кук не хотів миритися з цим. Він розповів про свої переживання і те, що знав, сестрі. Тоді Скарлетт була не в собі й наговорила багато речей, за які неймовірно жалкувала по тому. Але Харрісон все взяв близько до серця. Ні, він не образився, просто відчував, що вона права. На початку він хотів знайти виправдання, бо нещасній випадок, означав для містера Кука лише його провину. Пізніше Харрі направили на спеціальні курси для підвищення кваліфікації, після повернення він продовжив шукати, але йшли дні, тижні, місяці, і навіть роки. Разом з племінницями росло і почуття вини. Якщо він залишився жити на цій самій планеті, то їм би, скоріше за все, вдалося б примиритися раніше. Новина про те, що Джинні Хадсон потерпіла, настільки вивела полісмена з рівноваги, яку він насилу зберігав весь вечір! Постійні думки про рідних і що він повинен бути поруч не покидали його. А зараз, стоячи в обіймах і гадаючи про те, скільки б продовжувались його хованки від рідних, він подумав про те що у певній мірі щасливий, що так сталося, адже міг поговорити з рідними хоча б у якості полісмена. Він і не надіявся, що знову буде так просто обіймати свою сестру, тому він швидко почав говорити, те, що мало бути сказати дуже давно:

— Скарлетт, вибач мені, будь ласка, я хотів… я просто хотів..

— Будь ласка, і ти пробач мені, я говорила зайве, ти не заслуговував тих слів, їх ніхто не заслуговував. Просто я … я горювала… я хотіла…Чому ти не відповідав на дзвінки та листи?

— Я не заслужив на них.

— А я? Заслуговувала? Чому ти не робив це заради мене?

— Вибач, але я не міг собі й думки допустити, що ти чекаєш мене. Я вважав, що ти не хочеш мене бачити.

Дивлячись на заплакане обличчя Скарлетт і розуміючи всю глупоту своїх думок, він промовив:

— Будь ласка, скажи, як твої дівчатка?

— Джинні просто налякалися, їй дали заспокійливе і вона практично весь час спала, — Скарлетт дивилася через скло на дівчат, що спали на ліжку, вона продовжила — Лікарі сказали, що зранку можна буде забрати її додому. Скажи, що взагалі сталося?

Хоча містеру Куку ситуація не подобалась і було багато чого незрозумілого, але розповідати про свої переживання він не хотів. Тим паче Джинні просто опинилася не в тому місці й не в той час, добре, що з нею все обійшлося. Через це містер Кук відповів досить поверхнево:

— Скоріше за все це якась злам в пасажирській капсулі. Джинні просто не пощастило їхати на ній. А Дженні? Як вона? Вона на рік молодша Джинні?

— На два, зараз закінчує навчання і думає про те, що робити далі. Але Дженні така бешкетниця, що навряд вибере, щось в цьому році. Вона часто чимось захоплюється і кидає вже за тиждень, в найкращому випадку, за місяць. Якби не її постійна допомога у сім’ї флористів, я би переживала за неї.

— Це скільки їм років?

— Джинні 20, а Дженні 18.

— 20 років…

Містер Кук був шокований, тому перерахувавши роки у розумі погодився з цифрами. Просто діти мають таку властивість, як рости… особливо чужі діти. Якби це не подобалось містеру Куку, але назвати Джинні й Дженні своїми він не міг.

— Харрі, сходімо вниз до кафе, я просто ще не обідала.

Харрісон Кук йшов разом з сестрою в кафетерій. Він зараз активно згадував, як це робиться, але на думку нічого не йшло. Він не міг пригадати, як це бути в кафе з сестрою і коли востаннє таке ставалося в його житті. На розумі крутилися моменти, як його в дитинстві, навіть і потім, сестра називала Харрі. Коли вона злилася на нього то її «Харр-рі» перетворювалось на гарчання обуреної кішки, що дуже смішило його. А вона навпаки не могла стримати емоцій, бо Харрі не міг її серйозно сприймати після чергового «Хар-р-рі!». Взагалі йому не подобалось власне ім’я. Але в такі моменти він його просто обожнював. Прийшовши в кафетерій, він допоміг сісти їй за стіл. Очікування замовлення не затягнулося. Вони замовили собі велику піцу і стали її чекати. Сиділи вони на м’яких шкіряних диванчиках один навпроти одного, погляди блукали по інтер'єру. Скарлетт ще пила томатний сік, а сам Харрісон його не любив. А оскільки він щойно випив чай, то і не замов собі напій. Говорили вони досить легко, хоча і були цим здивовані. І тут Скарлетт сказала одну річ по якій містер Кук зрозумів, що вона не ображалася за той випадок на нього, але як відповісти, він не знав: