Глава 5

     Існує переконання, згідно  з яким  перш ніж спуститися з гори, на неї потрібно піднятися. Підніматися довго, аби потім оглядати неосяжний простір з її схилів.

     Повна нісенітниця!

     Стань пані лисиця витрачати дорогоцінний час на підйом, неодмінно прогавила  б дещо важливе, що відбувалося на самій її вершині. Тому на пік Гліцинієвої гори вона перенеслася миттєво – так просто, як це може статися лише уві сні. Та й так ледве  встигла. Зате не без задоволення відзначила, що спостерігає сцену, яка передувала тій, свідком якої вона стала в Йомі-но Куні.

     Яма-бусі, що перекинувся хитрим лисом, мав рацію. Варто їй було протягнути між собою і Намі невидиму нитку, як вона сама вивела її до цього місця. І тепер лісова пані ступала  обпаленим камінням з великою впевненістю в тому, що присутня при історичній події – а саме, сходженні Ідзанамі в обитель смерті.

     І все-таки вона спізнилася. Причиною смерті Великої богині-жони було не народження невинного немовляти, о, ні! І з’явись пані лисиця раніше, вона б не заскочила того,   як новонароджений бог Кагацуті покидає материнське лоно. Ідзанамі зробила дещо  таке, що перетворило її тіло на попіл – і це щось ніяк не стосувалося жіночого призначення. Істинно, вона породила вогонь і жар, якими палало її тіло; народила полум’я – безглузду, некеровану стихію. Дала йому волю і ще досить довго залишалася його джерелом.

     Отже, легенда, як і будь-яка інша оповідка про дні, що давно минули, виявилася правдивою лише частково, а людський поголос замінив ті частини переказу, які найважче зрозуміти, на  більш-менш зрозумілі. Так міркувала пані лисиця, спускаючись гірським схилом з усією обережністю. Своєї присутності вона не видавала, воліючи залишатися невидимою.

Показуватися зарано. Адже відпочатку її не було у цій історії. Невчасно з’явитися у чужих спогадах означає порушити їхній хід. Інша річ – втрутитися тоді, коли пам’ять вичерпана, і, зіткнувшись із сьогоденням, вона не має продовження. Тому руда хитрунка слідувала за своїм поводирем потайки, не забігаючи вперед, а дрібочучи позаду.

          … Ідзанакі не озирався. Він поспішав. Та й було через що. Ідзанамі, яку він ніс на руках, пашіла жаром. Пані лисиця й сама весь час додавала кроку, але не переганяла. Поводитися нешанобливо за присутності Бога нікому не дозволено. Та й чи варто переганяти заради того, щоб побачити його змучене обличчя? І без того ясно, що в момент глибокої скорботи воно не приховує справжніх почуттів. Нічого поганого тут немає, проте витріщатися на юнака в момент душевної слабкості –нескромно.

          Незважаючи на поспіх, Ідзанакі таки зупинився. Опустив тіло сестри на землю і оглянув його з голови до ніг. Переконавшись, що груди її, як і раніше, здіймаються, знову підхопив на руки і попрямував далі. Тільки зараз кіцуне дозволила собі порівнятися з ним і поглянути на те, на що хвилиною тому дивитися соромилася.

          Попри всі її очікування, обличчя юного бога не перетворилося на маску страждання. Ні. Воно виражало злість і досаду, ніби плачевний вигляд, який мала його дружина, зовсім не викликав у нього співчуття. Точніше сказати, поки не викликав. Переступивши поріг країни мертвих, він обов’язково зазнає біль втрати – це пані лисиці відомо напевно. Зараз же він гнівався на сестру, люто топтав землю і розкидав її носаками чобіт.

          Та чи можна так сильно гніватися на жінку, яка щойно подарувала життя коханій дитині? Пані лисиця незгодно похитала головою. Ні, неможливо. Виходить, правда в тому, що Ідзанамі не народила нічого путнього. Натомість скоїла щось таке, за що  власний чоловік ніяк не міг її пробачити. Побий її грім на цьому самому місці, якщо вона не народила невгамовне полум’я, а не довгоочікуване немовля!

          Опустивши пухнастий зад на теплу землю, яка ніби підігрівалася знизу гарячими джерелами, втомлена мандрівниця відчула  блаженство. Після стомлюючого переходу вона навіть уві сні відчувала слабкість і була не проти  перепочити. Тепер Ідзанамі від неї нікуди не дінеться. Вона знайде її де завгодно, навіть якщо розпечені небеса померхнуть, а земля охолоне. Тож чи варто приділяти стільки уваги переходу ?Адже  наперед відомо: скоро Ідзанакі спуститься до підніжжя Гліцинієвої гори. До того часу Ідзанамі втратить достатньо сил, аби всюдисущий Порядок визнав її безнадійною і відкрив прохід в Йомі-но Куні. Саме ним Ідзанакі і скористається, щоб спуститися униз. Залишивши там тіло нещасної, він прокладе собі шлях назовні, завбачливо закривши за собою  вихід великим каменем.