Глава 12

               Намі обтерла об поділ вологі долоні. Пан Ісігава говорив неквапливо, випробовуючи її терпіння:

               – Колись велика імператриця-мати, дочка Ямато, про яку говорять з трепетом, що, як богиня явлена, Країною Великою Восьми Островів управляла, так рекла: «Чоловік мій премудрий, володар цих земель, рано покинув мене. І не було біля мене нікого, хто послужив би опорою, тільки син малолітній і нерозумний. А як підростати він почав, сталося так, що багато слуг моєю долею і державою опікуватися стали. І чула я з уст їхніх, що тіло моє великий тягар літ і місяців назбирало. Говорили вони: государинею Оясіма будучи, на самоті так багацько років нидіти не годиться.

               Багато втіхи було в тих словах для мене, бо  незабаром я замірялася вступити у свою осінь.

               Слухаючи ті слова, собі так розмірковувала: у той час, коли з государем ми жили і разом  нашою країною управляли, народився у нас принц наслідний, хто пост небесний успадкувати повинен. Коли б цього тоді не сталося, зараз я обрала б собі чоловіка, наділеного серцем чистим і світлим розумом, що дбав би про нашу державу. І так усім підданим відповідала: дитя маю здорове від чоловіка, що нині живе в чертогах небесних. І сумлінно  виконуючи свої обов’язки, почекаю рік-два, поки воно не подорослішає і не змінить мене на моєму посту.

               Так я рекла, поки річка мого життя текла, і місяці змінювали один одного, а нового чоловіка біля мене не було. Коли ж пора снігової зими прийшла, й іней ліг на скроні, державу свою, названу Ямато, передала синові і більше мужа не потребувала…».

               – Пане Ісігава, – подала голос пані Хоноорюмі, – ці слова нам добре відомі. Чому ви вирішили повторити їх сьогодні? Навіщо викликали мою пані до тронної зали?

               – Згадавши про долю государині-матері, яка давно уже залишила цей світ, всі ми раптом зажурилися, – промовив пан Ісігава і обвів присутніх радників рукою. – Велике горе спіткало її. І, на жаль, таке саме не оминуло й Її Величність – чоловік її, государ і порадник, приєднався до праотців. Але що ще гірше і викликає у нас занепокоєння, що він не залишив по собі нікого, хто міг би успадкувати небесний трон. Щодня молячись, аби  боги послали імператриці довгі роки життя, ми не можемо не замислюватися про те, що не мати спадкоємця – погано!

               Намі згідно кивнула.

               – Що ж порадять государині її вірні піддані? Дбаючи про ваше благополуччя, моя пані не може байдужо дивитися на вашу щиру занепокоєність її особистим благом та благом держави. Як їй  повернути вам мирний сон і стерти зі щік невтішні сльози? Говоріть, пане голово Дадзьокан, і нічого від нас не приховуйте. Якщо вам відомий спосіб, яким Її Величність може вернути спокій у вашу душу, відкрийте його якнайшвидше.

               – Є такий спосіб! – урочисто проголосив пан голова, натхненний прихильністю жінок. – З того часу, як Небо та Земля розділилися і три божества здійснили почин творіння, було вирішено, що два Духи стануть родоначальниками всіх речей. Вперше розкрилися жіноча і чоловіча основи, явивши Ідзанакі-но камі – Великого бога-мужа, та Ідзанамі-но камі – Велику богиню-жону. Опустивши в неспокійну воду дорогоцінний спис, з його допомогою вони створили Оногородзіма – Сам Собою Затверділий острів. На нього вони спустилися з небес, звели небесний стовп і побудували просторі покої. Обійшовши навколо того стовпа, великі боги подружньо з’єдналися. А потім, обмінявшись шлюбними словами, народили чудове дитя – острів Авадзі-но-хо-носа-ваке [1]. За ним острів Ійо-но футананашіма народили [2]. За ним – Окіноміцуго, Триіменний. За ним – Цукусі [3]. За ним – Ікі. За ним – Цусіма та Садо. За ними Оо-ямато-тойоакідзусіма народили [4]. І ось тому, що ці вісім островів раніше за інших народилися, вони названі  Країною Восьми Великих Островів. Згадуючи про діяння давнини, яким ніхто з нині тут присутніх не був свідком, і щедрі плоди, які приніс шлюб явлених бога й богині, запитуємо Вашу Величність: чи варто порушувати стародавній порядок? Чи не краще дотримуватися традиції? Усією душею бажаючи добра Вашій Величності і процвітання країні нашій великій, благаємо вибрати собі чоловіка до смаку і зачати від нього дітей. Їхні права будуть незаперечними, якщо принци і принцеси  народяться у священному шлюбі.

               Ім’я майбутнього государя пан Ісігава так і не назвав. У всьому – навіть давно вирішеному – слід дотримуватися пристойності.

               «Ах, якби справді вони обрали пана Сога!», – сподівалася дівчинка. Ставлячись із глибокою повагою до посту, на який поставив її чоловік, і відчуваючи неприязнь до неї самої, Великий Слуга навряд чи відвідуватиме її частіше, ніж це вимагатимуть заведені правила. Таким чином, з’являючись на пишних церемоніях разом, вони б продовжували існувати нарізно, зайвий раз не дошкуляючи один одному. Оточивши себе блискучим почтом, який суцільно складався з юних красунь, государиня потай сподівалася, що яка-небудь з них  впаде в око Його Світлості...

               «І раніше траплялося, що спадкоємний принц народжувався не від государині-дружини, а від жінки, яка здобула особливу прихильність імператора. Якщо такому судилося статися, я прийму чужу дитину з відкритим серцем. Я пестуватиму її, не відчуваючи до її матері ні заздрості, ні злості. Бо як можна ненавидіти ту, яка стала твоїм порятунком?», – простодушно думала государиня.

               Повернувшись до речниці, вона зашепотіла їй напівголосно, а та передала почуте ось як:

               – З ранку до ночі трудиться государиня, забуваючи про відпочинок. І хоч чимало досвіду набралася з тих пір, як на високий трон зійшла, а все ж просить придивитися до себе пильніше. Що є Намі-но хіме? Ким вона є? Скромною і малодосвідченою молодою особою, хоч і наділеною небаченою владою. З простими справами вона справляється сама, як знає, але у вирішенні складних – потребує доброї поради. Тому й звертається до вас, своїх радників та помічників, навчених життям, за допомогою. У той час, як сама вона буде молитися, щоб благородні духи предків звели її з гідною людиною, вас вона просить назвати ім’я того, хто, на вашу думку, заслуговує на піднесення і на честь назватися вашим государем, а їй – чоловіком. Бо немає нічого поганого в тому, щоб піддані, яких вона вважає своїми дітьми, самі обирали собі любого батька, а їй чоловіка. Зробите ви це ще й для того, щоб потім Її Величність не чула нарікань на незрілість своїх суджень і помилковість вибору.