Глава 7

     Важлива  розмова відбулася наступного дня у тій самій кімнаті.

     – Грижа, Ваша Величносте,  –  неприємна недуга. Болюча і невиліковна.

     – Старий селезню! – спалахнула Намі. – До чого тут грижа?! Нащо ви взагалі згадуєте її, коли я розповіла вам усе, на що скаржився пан Танака вночі! – але тут же  співчутливо додала: – Ви знову погано спали, чи не так?

     – Ні-ні, – спростував її припущення пан Фудояма. – Але дякую Вашій Величності за турботу. Цього разу я маю на увазі не себе, а пана Лівого Міністра. На мою думку, він надто багато на себе бере і ризикує надірвати кишки.

     – У пана Танаки чудовий колір обличчя. Не здивуюсь, якщо він переживе і вас, і мене теж, – пробурчала у відповідь Намі і розсердилася. Про яку-таку дурню йдеться! Адже покликала вона його зовсім не для цього. – Тому, що сказав пан Танака…  можна вірити?

     – Безперечно! – впевнено кивнув поважний член Дадзьокан. – Слово честі, я заздрю його спритності. Йому можна вірити, це вже точно. Принаймні у тому, що йому на руку. Не пам’ятаю, згадував я про це чи ні, але ворожнеча між паном Ямамото та паном Танака – загальновідомий факт. Раніше вони її приховували. Але – і тут пан Танака має рацію – хитка рівновага порушилася, і суперечки переросли у відкрите протистояння. З одного боку, це погано. З іншого – добре. Погано, бо небезпечно. З волі пана Ямамото ви мало не загинули. І якби не відданість пані Сакураноко, неодмінно простилися б із життям. Припустити, що пан Лівий Міністр обмовив свого політичного опонента, я не можу, бо наважитися на те, на що він наважився, можна лише маючи дуже серйозний привід. Пан Ямамото діяв рішуче. І змусив до такої самої рішучості і свого супротивника. Сьогодні вночі пан Танака негласно запропонував вам стати на його бік в обмін на заступництво, а ви  прийняли його пропозицію… – Але тільки-но Намі відкрила рота,  щоб заперечити, її співрозмовник негайно урізав їй язика: – Нічого не кажіть! Ви запросили його до палацу та розмовляли з ним до ранку. Ви не висловили незгоди з тим, що він вам сказав. Якого, на вашу думку, висновку він повинен був дійти? Тільки такого! Хай будуть благословенними боги, які напоумили вас вчинити саме так. Несподівано ви здобули могутнього союзника. А якщо я кажу, незважаючи  на жодні небезпеки, що все, що сталося –  на добро, то це  тому, що слід очікувати негайної розв’язки, якщо вже справа випливла назовні. Гнойовик, прихований під шкірою, завдає людині нестерпних страждань. Але якщо він лусне і гній вийде – це принесе хворому полегшення та швидке одужання.

     – Ох! – вставила Намі. – Знову ви про своє! Далися ж вам оті болячки.

     – Душевні вади часто спричиняють фізичні каліцтва та стають причиною  різноманітних недуг. Так вважали давні мудреці, – знизав сухими плечима старий. - Кажу вам, цьому протистоянню між паном Ямамото і паном Танака скоро прийде кінець. Поки що все йде не так уже й погано. Пан Лівий Міністр дотримає свого слова. Повірте, всі його запевнення – не пустий звук. Він зробить усе від себе залежне, аби перешкодити пану Ямамото досягти його мети. А що до Його Світлості? – поцікавився пан шановний член Ради. - Ви вважаєте, що він причетний до змови проти вас?

           Пан Сога!

           Якщо про  пана Ямамото можна судити з чужих слів, з паном Сога все було інакше. Що він за людина, Намі знала не з чуток. Знай Великий Слуга про змову, брати участі у ній не став би. Усі його дії були раціональні та вивірені.

           Чи не сам государ розповів йому про небесний дар? Нехай не відразу, але пан Сога перейнявся до Його Величності довірою, а загадкова смерть окімі раз і назавжди переконала його в справедливості слів покійного. Окрім інших секретів, кров Аматерасу містила в собі таємницю незламності, а подія, що сталася біля лісового озера, якій він сам був свідком, стала зайвим доказом.

     – Ні, не вважаю. Цього не може бути. Його Світлість і пан Правий Міністр не перебувають у злочинній змові, – твердо відповіла Намі.

     – Це ж треба! – пан Фудояма голосно плеснув долонею по коліну. – Навіть не знаю, чим ви керувалися, аби дійти такого висновку. Ні-ні, нічого такого не подумайте, я абсолютно поділяю вашу думку. Щиро поділяю. Але ніяк не втямлю, чому, відчуваючи до вищезгаданого пана таку неприязнь, ви не звинуватили його. Хоча у злочинні наміри пана Правого Міністра ви повірили дуже охоче. Воїстину це дивує!

           Намі задумливо глянула на старого. «Чи варто відкритися? Мабуть, що ні…».

           – Чому  раптом ви надали Великому Слузі при вас стільки довіри? – не вгавав пан Фудояма. – Поділіться своїми думками, а я поділюся своїми…

           – Ні, – відмовилась Намі. – Ви помиляєтеся. Між нами немає довіри, - і, глибоко зітхнувши, продовжила: - Пам’ятаєте той день, коли ми з вами зустрілися в стінах Державного Архіву?

           – Таке неможливо забути.

           – Старий селезню, а я ж прийшла туди не просто так...

           – А як же... Ви шукали заповіт покійного государя. Побажали, щоб я прочитав його вголос. Той самий, з червоними китицями.

           – Я прийшла туди, бо злякалася, – зізналася маленька государиня. – До мене дійшли чутки, що пан Сога молиться іншим богам. Він є поборником нової віри, а не старої, звичної нам.

           Й справді, у її словах таївся глибокий сенс. Якщо вони й не пояснювали, то повністю виправдовували недовіру до Великого Слуги. Але для пана Фудоями, поважного члена Державної Ради, вони прозвучали далекою луною чогось, чутого раніше. Спостерігаючи за юною государинею, він не міг не дивуватися її дитячим страхам, а заразом  і безстрашності, з якою вона виступала проти наймогутнішого з людей. Подеколи цей образ навіював йому спогади про зовсім іншу людину, чий сміх  колись витав над дахами Вишневого палацу безтурботними дзвіночками.

           – Так і є, – хитнув головою пан Фудояма. – Пан Сога – прихильник іншої віри. Але що з того? Не розумію, що турбує Вашу Величність…