Глава 9

Супровідні документи обгорнули шовкою хустиною і передали пану Сога на зберігання. Помістивши їх у дерев`яний чохол, він закріпив його на сідлі кількома тонкими ременями.

Государиня-вдова сумно зітхнула – зайве нагадування про минуле.

Коні стояли сумирно, вухами не прядали і землю не били, чекаючи команди рушати в дорогу. Намі важко перевела подих: не довго думаючи, її й саму посадили в сідло і веліли міцно триматися. Сперечатися дівчинка не стала: спину згорбила, притиснула гострі коліна до надутих боків і тихенько напіддала п`ятами по товстому череву. Тварина неохоче подалася вперед, потім назад і, нарешті, завмерла.

Дівчинка засмутилася: кінь государя слухався свого пана. Цей же крутив мордою і тупцював на місці. Дрібні валуни так і ходили під лощеною шкірою, а від безперервного руху закороткі ноги государині раз у раз вивалювалися зі стремен.

Невже ніхто не помічає її страждань? – журилася недосвідчена наїзниця. Вона згодна йти пішки – адже поспішати нікуди! Тенно помер і тепер подорожував зі значно більшим комфортом, ніж вона сама, – лежачи в критому візку з білими жалобними фіранками. Напередодні його тіло загорнули в тканину, винесли з тісної усипальні та обережно поклали на рівну дошку.

Затиснувши в кулачці жмут жорсткої гриви, Намі несвідомо сіпнула за нього. Гучно пирхнувши, кінь підвів голову, але, спритно спійманий під вузьки пильним Акірою, негайно заспокоївся.

– Ну-ну, стій смирно, – наказав він.

Збентежено опустивши очі, Намі випустила повід із рук. Відвернувшись від юнака, вона озирнулася на пані Камеко, спеціально приставлену до неї, щоб убезпечити від поголоску. Їхати без жіночого супроводу кого було не гоже.

– Скажи, Міне-тян, що за особа ця пані Камеко? – випитувала напередодні государиня.

– Вона добре вихована і довго жила в столиці, перш ніж стати черницею. Здається, пані Камеко прислужувала якійсь принцесі і тримала ту у тісних руках. Їй добре відомі порядки, що панують при дворі.

– Вона схожа на стару буркуху! – жалілася дівчинка.

– На жаль, так і є.

– Ах, шкода, що ти не можеш скласти мені компанію! – журилася Намі.

– Для мене не все так просто. Спочатку потрібно отримати дозвіл батька, а потім уже…

Храм спорожнів. У призначену для від`їзду годину всі його мешканці вишикувалися в урочисту процесію і рушили у бік мосту. Попереду всіх виступали благочестиві Хідеакі та Акіяма. На високому гребені, яким піднімався з моря уламок скелі, їх світлий одяг нагадував скуйовджену білу піну.

Намі закинула голову: чи вдача так само супроводжує її? Государиня Неба слала з висоти лагідні привіти, проте про її справжні наміри нікому нічого не відомо. У недавньому минулому вона оточувала окімі такою ж ніжною турботою, але покинула у найвідповідальніший момент. Варто новій государині вступити в Асукакьо, як богині сонця не уникнути справедливого засудження. Багато хто скаже, згадуючи померлого: «Чи не він заслуговував найвищого заступництва?» і сипатимуть на адресу небожительки докори.

Часто заморгавши від синяви, що врізалася в очі, дівчинка змахнула з очей сльози. Весною світанок настає швидко – часу, щоб розгорітися йому потрібно небагато. Не те, що взимку чи восени, коли він довго димить мокрим хмизом, накурюючи небо спочатку сірим, а потім сіро-блакитним димом. Весняні світанки ніжніші і світліші. Спостерігати їх одне задоволення. За одне це хазяйці Рівнини Високого Неба багато чего пробачиться.

Сама Намі зі зрозумілих причин образи на неї не тримала і світанками милувалася з легким серцем. Ось і сьогодні, прокинувшись саме в ту пору, коли перші промені вже просочувалися між нещільно пригнаних пелюсток набряклого сонячного бутона, босоніж збігла по коротких сходах, зупинилася на останній сходинці і, високо підстрибнувши, приземлилася в мокру від рясної роси траву. Підчепивши двома пальцями край жалобної одежі, вскочила в храмовий дворик і, як на крилах, злетіла по кособоких сходах, що вели в молитовний зал. Відчуваючи справжнє блаженство від того, як важкі холодні краплі лоскочуть щиколотки, вона завмерла біля самого входу.

«Чи можна приходити сюди ось так, без жодних очисних процедур?» – засумнівалася дівчинка. В останні дні вона рідко відвідувала померлого, але не пізніше, як учора, торкалася його одягу і поправляла його, щоб государ виглядав охайно. Нечистота, яка завжди супроводжує смерть, цілком могла перейти на руки і забруднити їх. У такому разі переступати поріг храму не можна. Побувавши в тимчасовій усипальниці і після не очистившись належним чином, вона вчинила б недобре.

Намі неохоче скосила очі у бік чаш для умивання. За ніч вода в них охолола і мочити руки, а то й обличчя, не дуже хотілося.

«Яка в цьому потреба? На руках бруду наче й не видно ... », – буркотіла вона, опускаючи руки в неглибокий кам`яний чан і їжачись від холодної води.

Дзвіночки, чий брязкіт долинав з-за причинених дверей, враз змовкли. Вважаючи себе досить чистою, Намі взялася за ковані кільця і потягла на себе важкі стулки. Двері піддалися тихо, без скрипу, утворивши вузьку щілину, придатну лише для того, щоб у неї могла прошмигнути миша. Не сміючи прочинити їх ширше, дівчинка прислухалася.

Ніякого дзвону більше чути не було, а з глибини зали долинали дзвінкі оплески. Двічі, а то й тричі оголосивши луною просторе приміщення, вони розтанули в тиші. Скрипучий голос полився Намі прямо у вуха – то молився поважний Хідеаки, повіряючи своїй небесній покровительці найпотаємніші думки.

Колишня рішучість остаточно покинула кого. Порушити усамітнення священика під час молитви – вчинок вкрай нешанобливий. Досі її поведінка була далеко не бездоганною, і  будь-який уважний спостерігач міг запросто помітити невідповідність виховання займаному місцю. Але останнім часом государиня всіма силами намагалася поводитися гідно, стараючись не осоромитися. Тому й вирішила запастися терпінням і почекати, поки священнодійсто скінчиться.