Глава 5

– Святилище Аматерасу розташоване на краю скелі, що стирчить з моря. Благочестивий старець Хідеакі – до речі, мій хороший друг, – якось розповідав, що в давні часи недалеко від того місця, де хотіли розпочати будівництво храму, в камінь ударила блискавка і відколола від скелі великий шматок. Нібито сам бог грому Сусаноо[1]   метнув з Рівнини Високого Неба сяючий спис, бажаючи відгородити частину суші і продовжити на ній володіння своєї любої сестри Аматерасу. Таким чином, перебуваючи на території храму, люди у будь-яку пору року можуть радіти теплим променям її сердечної доброти, – Його Величність розповідав неспішно, час від часу поглядаючи на похмуру Намі. Вони знову їхали в одному сідлі, але на іншому коні, який замінив того, що впав. – Як думаєш, непоганий подарунок? – поцікавився він у мовчазної супутниці.

Намі не відповіла.

Зло не можна викорінити, а лише врівноважити! Ця думка не давала їй спокою. Збентежена, вона майже не слухала і глибоко переживала те, що трапилося в лісі. Чи варто цьому вірити? Якщо хтось вступить у протиборство зі злом, ризикує похитнути рівновагу. Що тоді стане із добром? І чи не втратить воно своєї суті, коли переможе?

– Якщо тобі не цікаво, так і скажи, – дорікнув їй государ. – Навіщо мені витрачати стільки слів на невдячну слухачку?

Намі глибоко зітхнула у відповідь, пригадуючи тему розмови:

– З якого дива він так розщедрився? – неохоче запитала вона.

– А–а–а… отже, ти все-таки мене слухаєш, – підбадьорився тенно. – Ну, слухай, – і почав здалеку: – Все у світі відбувається у певному порядку, встановленому богами. Сонце встає на сході, а ховається на заході, річка тече тільки в один бік, пісок лежить на морському дні, бо він важчий за воду і не може плавати на її поверхні. Священний порядок був встановлений задовго до того, як творці божественних островів залишили ці землі, і не порушився навіть тоді, коли богиня Ідзанамі, чиє материнське лоно обпалив вогонь народження, спустилася в країну мертвих, а її чоловік Ідзанакі відвідав її там. Залишивши Йомі-но Куні, Великий бог-муж повернувся до Серединної Країни Людей, прибув на рівнину Авакіхара до гирла річки Татібана і очистився в її священних водах. Адже всім відомо: той, хто побував в обителі смерті, вийти чистим звідти не може. Бруд тління та духовного розкладання здатний зчорнити навіть найсвітліший, божественний образ.

Намі солодко позіхнула. Його Величність засудливо похитав головою, але переривати розповіді не став.

– Коли Ідзанакі омив ліве око, з води з'явилася сонячна богиня Аматерасу, а коли омив праве, з'явився місячний бог Цукуйомі. Коли ж він прочистив свій ніс, з'явився Такехая-Сусаноо-но мікото – бог-володар грому та блискавок. Тоді Ідзанакі, задумавши назавжди залишити ці місця, справедливо розділив між своїми дітьми священні обов'язки, призначивши Аматерасу володаркою Рівнини Високого Неба, Цукуйомі – управителем ночі, а Сусаноо – господарем моря. Але останній не бажав братися до роботи. Він заздрив своїй сестрі і злився на неї, бо вважав, що їй дістався  кращий наділ. Він дошкуляв їй і ображав доти, доки Аматерасу не сховалася від нього в Небесному Гроті, дозволивши темряві огорнути всю землю.

– Схоже, місяцеликому Цукуйомі пощастило більше за інших, раз в світі запанувала звична для нього темрява. Та й спадок він отримав нічогенький – небо і море теж, – перебила оповідача Намі.

– Не впевнений, що він дуже тому зрадів, – задумливо промовив государ.

– Чому?

– Чим ширші володіння, тим більше обов'язків та відповідальності в їх господаря. Опікуватися усім – непосильна ноша для одного бога.

– А для людини?

– Тим більше.

– Навіщо ж ви один хотіли керувати всім? – здивувалася дівчинка. – Самі казали: все треба об’єднати. Усі острови. Двом чи трьом імператорам на них не бути. Якщо ваш план вдасться, ви правитимете ними самі.

Його Величність уважно подивився на супутницю. Куточки його губів піднялися, видаючи приховану посмішку.

– Мабуть, боги мудріші за людей і вміють діяти спільно заради спільного блага. А люди цього ще мають навчитися. Я не виняток. У будь-якому разі, зі зникненням Аматерасу старий порядок у світі порушився і встановився новий, який не сподобався багатьом богам, що на той час зійшли на Рівнину Високого Неба. Всі вони змушені були блукати у пітьмі. Непроглядний морок згустився скрізь, куди більше не проникало сонячне світло. А винним у всьому був Сусаноо, який образив найсвітлішу з богинь.

Порадившись, небожителі пішли на хитрість і виманили Аматерасу з Небесного Грота. Так вони повернули світло. А її брата вигнали на землю, – Його Величність замовк, важко переводячи подих.

– Хіба після такого Сусаноо не зненавидів сестру ще більше? І нащо вирішив збудувати на її честь храм? – запитала дівчинка.

Його Величність обдарував її поблажливим поглядом:

– Опинившись серед людей, він зустрів прекрасну дівчину на ім'я Кусінада-хіме. Врятував її від кровожерного восьмиголового змія, який пожер її сестер, а з хвоста чудовиська здобув Кусанагі-но цуругі.

– Ваш меч? – Намі крутнулась у сідлі і з цікавістю заглянула за плече государя, звідки виглядала залізна рукоять меча Кусанагі. Очі її блиснули живою цікавістю, властивою дітям її віку, а на губах заграла глузлива усмішка: «Щось не віриться!».

– Так, мій, – твердим голосом відповів государ. – Меч, що належав усім моїм попередникам, і яким володітимуть імператори Ямато після того, як я приєднаюся до прославлених предків, – зробивши невелику паузу і погладивши підборіддя, ніби пригадуючи події, які сталися давним-давно, Його Величність продовжував: – Закоханий у юну Кусінада, Сусаноо забув про злість і заздрість – взагалі про всяку ворожнечу. Адже кохання здатне змінити навіть бога, допомогти йому переступити через самість. М-да… Бог Сусаноо подарував Кусанагі-но цуругі сестрі на знак примирення і обіцяв збудувати на її честь храм. У свою чергу, Аматерасу дала йому Насіння Могутнього Дерева, яке гілками діставало б до Рівнини Високого Неба, і попросила посадити там, де почнеться будівництво.