9

Сонце вже давно зайшло за обрій, по місту запалились ліхтарі. Компанія друзів виходить, а точніше вилазить з бару який от-от має зачинитись.

-Таксі вже тут сідайте по машинах.

Донмін помагає хлопцям посідати по двох машинах таксі.

-Напишіть коли приїдете до дому.

Коли останній з компанії сідає він закриває дверцята і машина їде, хлопець проводжає таксі поглядом до поки ті не ховаються за поворотом. На диво Донмін був єдиний з усіх що міцно тримався на ногах, хоча випив не менше якщо навіть не більше інших.
-Ех, самі запропонували піти до нашої школи, але я єдиний хто нормально тримаюсь на ногах, вони напевно зараз вже спатимуть дома. Але я все одно хочу піти глянути до школи.
Він йде не поспішаючи, на повні груди вдихає нічне повітря й слухає шум містечка. Дійшовши до території школи зупинився оглядаючи школу.
-Взагалі не змінилась…
Він крокує до місця де стояли шкільні лавки, та сідає розслабляючись. Він дивиться на цю лавку й посміхається.
-Тут одного разу пів класу переписувало від мене домашню роботу яку забули зробити. Я сидів тут коли вперше почув її ім’я. «Кім Софі, почекай на мене!» це було смішно коли вона тікала від своєї подруги,  тоді я й дізнався як звали дівчину що жила зі мною на одній вулиці. І я майже рік чекав поки вона дізналась моє ім’я, й взагалі помітила мене.- Він важко зітхає й перестає посміхатись. – Кім Софі де ти зараз? Я хочу побачити тебе…
Він чує чиїсь кроки що наближувались, людина проходить поруч й сідає на сусідню лавку. Було доволі темно, вуличні ліхтарі були на значній відстані тому навіть хотівши було важко розгледіти обличчя. Донмін дивився на неї, це скоріш за все дівчина, але вона в капюшоні тому важко сказати точно. Вона плакала, час від часу схлипуючи.
«Це не моє діло…» подумав хлопець й вже піднявся з місця йдучи геть. Проходить не так то й далеко й заходить в магазин, бере дві бляшанки пива й направляється на касу, побачивши поруч з касою пачку серветок купляє і їх. Заплативши він повертається на місце де був хвилинами раніше, та дівчина досі там сиділа й досі плакала. Він підходить до неї та простягає серветки.
-Візьміть.
Вона підіймає голову дивлячись на руку хлопця з серветками, а потім переводить погляд на нього самого.

 Через пітьму важко розглянути лице, тому вона просто приймає серветки витираючи лице від сліз та ніс від соплів.
Хлопець сідає поруч й відкриває пиво.
-Дякую вам.
Говорить дівчина пошепки трохи тремтячим голосом.
-Будете?
Він простягає їй пиво.
-Нормально випивати з незнайомцем?
-З незнайомцями не потрібно прикидатись, тому що можна вважати що ти зараз на самоті, зі знайомими потрібно контролювати себе оскільки потім тобі можуть це пригадати й використати твою слабкість, незнайомці ж залишать це з собою, бо ймовірність повторної зустрічі вельми мала.
Дівчина перестає вагатись й бере бляшанку з рук хлопця відкриває її зразу надпиваючи. Він відкриває другу й сам п’є.
-Ви не місцевий?
-Як ви дізнались?
-Відчуття таке… Ви сказали що ймовірність повторної зустрічі з незнайомцем вельми мала, а яка ймовірність зустрічі людей що були колись знайомі?
-На жаль мене також це цікавить…
-Сьогодні я дізналась що мій чоловік зраджує мені, але плакала не через це, я знала що це не та людина з якою я хочу провести своє життя, виходячи за нього теж це розуміла, але я плакала, тому що пообіцяла собі забути минуле та забути того кого знала ще в дитинстві та продовжити жити як звичайна людина, але побачивши як мій чоловік зраджує я знову згадала його і зрозуміла що через дурні дитячі спогади не можу бути щасливою.
Хлопець уважно слухав, він був серйозним зовні, але всередині розгубленим, що відповісти їй? Їй точно важче на душі ніж йому.
-Спогади дитинства теж часто турбують мене, пройшло вже стільки років, але знайти заміну тій яку я знав не вдалось, я часто думав «Чи зустрінемось ми ще колись? Чи впізнаємо одне одного якщо побачимось? Чи пам’ятає вона мене?»
Вони одночасно допивають пиво й стискають бляшанки в руках.Хлопець забирає від неї пусту бляшанку та разом зі своєю викидає в смітник що був поруч.
-Ми незнайомі, але такі схожі. Чекаємо зустрічі з тими які скоріш за все вже забули про нас й мучимо себе думками про них.
Говорить дівчина й легко посміхається, хоча в цій посмішці читається біль.
-Я ніколи не думав про те, щоб забути минуле та забути її, здається якщо забуду її мені стане тільки важче.
-Я пробувала забути й ось що з цього вийшло. -Дівчина потирає безіменний палець де залишився слід від обручки якої вже не було. — Ми з вами більше не зустрінемось?
-Скоріш за все.
Настає декілька хвилинне мовчання. Вони дивляться один одному в очі наче чекаючи чогось.
-Вибачте мені.
-За що?
Не встигає відповісти дівчина як хлопець нахиляється та цілує її, вона могла відштовхнути його, проте не захотіла, а тільки відповіла на поцілунок.
Вони не знали один одного, через темряву навіть не бачили як хто виглядає, але прямо зараз просто піддались емоціям, просто почувши що їх історії такі схожі. Вони раптово усвідомили що чужа для них людина є ріднішою та ближчою ніж все їх знайоме оточення. Хотілось довіряти одне одному навіть не знаючи хто вони. Звісно це можна списати на те що дівчина була в сльозах тим самим була дуже вразливою зараз, він же ж був випивший і скоріш за все алкоголь керував його розумом в цей момент.Проте дівчина отямлюється і розриває поцілунок.
-Вибачте, але я все ще одружена, хоч я й збираюсь розвестись не хочу, щоб хтось думав що це я була тою хто зраджував. – Вона встає на ноги. — Дякую що вислухали, мені дійсно стало легше після розмови з вами. Думаю пора прощатись, знаєте той про кого я говорила в останню нашу зустріч сказав мені «прощавай» можливо тому я більше не зустріну його, але я скажу вам бувайте, не знаю чи спрацює, але можливо ми ще зустрінемось колись. Бувайте незнайомцю зі схожою історією.
-Бувайте незнайомко зі схожою історією.
Вони посміхались зараз, дівчина пішла залишаючи хлопця так і сидіти одного.
-Я сказав їй прощавай тоді, невже через мої дурні слова ми більше не зможемо побачитись?
Можливо це було через пиво яким хлопець добавив весь спектр алкоголю що був в ньому зараз можливо через цю дівчину та її історію та їхній поцілунок, але дороги до дому він майже не пам’ятав. Зранку прокинувшись зрозумів що він спить дома на дивані, хоча спогади вчорашнього вечора обриваються на моменті прощання з незнайомкою. Голова боліла та ситуація не була критичною. Вставши на ноги попрямував у ванну, щоб привести себе в порядок та освіжитись, після холоднуватої води що торкнулась його шкіри розум трохи прояснився. Він на всяк випадок випив таблетки від похмілля та головного болю, він не з тих хто терпітиме біль довго. Разом з таблетками майже на одному диханні випив близько пів літра води, спрага була ще гіршою за біль. Він передбачав все це, тому і привіз з собою ліки та багато питної води. Відійшовши з такого стану він бере свій телефон та бачить пропущені від одного з хлопців з яким вчора випивали, довго не думаючи він передзвонює.