8

-Привіт Донмін.
-Привіт, давно вже ти не дзвонив.
-Справді давно, а бачились востаннє ще давніше. Слухай, я чому саме подзвонив. Ми плануємо зустрітись з хлопцями в рідному місті, ти приїдеш?
-Хлопці з нашого класу?
-Та, так звана зустріч однокласників, то що зможеш приїхати?
-Я вже 10 років не приїздив туди… я буду. Коли саме?
- На цих вихідних, скоріш за все в суботу близько п’ятої вечора.
-Добре, тоді до зустрічі
-До зустрічі, якщо що дзвони.
Хлопець кидає слухавку обдумуючи майбутню поїздку.
-Повернутись туди після стількох років, так дивно… Вона все ще там? Якщо я поїду туди яка ймовірність знову зустріти її? Цікаво чи пам’ятає вона мене взагалі?

Наступили вихідні. Донмін вже заїжджав в місто в якому не був цілих десять років.На диво йому навіть не довелось користуватись навігатором, дорога в це місто, в дім його мами в якому він жив від сили 2 роки так закарбувались в пам’яті що навіть хотячи забути не вдалось би. Надто багато спогадів пов’язано з цим містом, надто особливих спогадів.
-Пройшло 10 років, а місто практично й не змінилось.
Хлопець паркує машину та виходить на вулицю оглядаючись по сторонах.
-Все таке саме.
Говорить він пошепки й дивиться на будинок в якому він колись жив з мамою.
-Там ніхто не живе, вже давно.
Він чує дзвінкий милий голос й дивиться хто його власник, опустивши погляд вниз побачив поруч маленьку дівчинку.
-Я колись жив тут.
-Справді? Напевно ви вже старий оскільки я не пам'ятаю вас.
Хлопець починає сміятись з кумедної дівчинки, не ховаючи емоцій.
-Ти ще не народилась коли я тут жив.
-Значить це було давно.
-Так, це було дуже давно.
-Ви тепер знову житимете тут? Якщо так будьмо знайомі, я ваша сусідка.
-Хм ти дуже мила й поводиш себе так по дорослому.
-Я справді доросла, мені вже аж 5 років.
- Нічого собі, дійсно доросла.
Він посміхається дивлячись на дівчинку, вона цікавий співрозмовник, хоч їй тільки 5 років веде вона себе як доросла освічена людина.
-Софі! Ти де!? Бігом додому!
Посмішка хлопця сходить нанівець почувши це ім’я.
-Перепрошую, мене мама кличе, гарного вам вечора дядечку сусід.
-Постривай, тебе звати Софі?
-Так.
-Я знав колись дівчину з таким іменем… біжи, тебе мама чекає.
Дівчинка йде геть і Донмін тільки проводить її поглядом.
-Після 10 років повернувся сюди й знову зустрів Софі, проте це не моя Софі…
Він серйозний крокує до свого будинку. Двері скриплять, як у фільмах жахів, тут дійсно давно нікого не було.
-Добре що приїхав на день раніше, треба привести дім в порядок.
Дім потребував прибирання та невеличкого ремонту. Дім мами Донміна, після того, як вони переїхали вона декілька разів на рік приїжджала сюди щоб перевірити дім та приводити його в порядок. Але сам хлопець 10 років не наважував приїхати сюди разом з матір’ю, як би вона його не вмовляла він був непохитний.
-Ось це як ловити флешбеки в голові.
Стільки різних спогадів з’являються перед очима тільки но вдихнувши запах що панував в цьому закинутому домі.

Хлопець прямує до вітальні протерши диван сів на нього та поставив поруч сумку з якої одразу дістав пляшку води. Не хотячи витрачати час на пошуки горнят він п’є одразу з пляшки після чого важко видихає.

-Потрібно йти прибирати…

Закривши пляшку та залишивши її там же на дивані пішов шукати знаряддя яким можна прибрати дім. До самого вечора він порався з прибиранням, але так і не зміг до кінця привести дім до пуття. Бувши надто втомленим пішов лягати в ліжко, та заснути вдалось далеко не одразу, якщо точніше заснути було дуже важко. Згадуючи як востаннє він лежав в цій кімнаті в цьому ліжку та які проблеми його тоді турбували це здається таким смішним. Він більше не той п’ятнадцятирічний підліток і сприйняття навколишнього світу зовсім інше. Стільки різних думок крутились в цю мить відволікаючи що заснути вдалось близько третьої ночі. Та на щастя після цього сон був спокійний та міцний, настільки міцний що прокинувся він майже в обідній час.

-Я вже забув коли востаннє так довго спав… навіть важко повірити в те що годинник показує точну годину.

Донмін встає з ліжка та прямує в ванну кімнату, вмивається та приймає душ, щоб остаточно привести розум в бадьорий стан та повністю прокинутись. Закінчивши попрямував на кухню та приготував собі ситний сніданок-обід, як навчило життя йти з пустим шлунком на п’янку не найкраще рішення. Поївши попрямував збиратись паралельно зателефонував другові уточнити час і місце зустрічі. Перевіривши котра зараз година зрозумів що часу в нього не так вже й багато тим паче що в бар він збирається йти пішки, головна причина це звісно щоб він наступного дня не ходив по місті в пошуках автівки котру десь по п’яні лишив, друга ходіння пішки досі залишалось для нього улюбленим заняттям, а третє він хоче оглянути місто після стількох років.

Довго не тягнучи він одягається та вже виходить на вулицю. Дивиться в сторону дороги якою він колись ходив до школи. Бар в якому він має зустрітись з друзями в протилежному напрямку.

Піти глянути до її будинку? Чи повинен я це зробити? Часу лишилось не так вже й багато, а бар в іншому напрямку. Минуло стільки років, яка ймовірність що вона досі там живе?А якщо вона й справді досі живе там і зараз я побачу її? Що тоді я робитиму?

Поки він був в палаці власних думок ноги самі попрямували в сторону де колись жила його Кім Софі. Близько двох хвилин і він вже стоїть напроти того самого будинку біля якого неодноразово чекав на неї та проводжав після додаткових занять.

Будинок не змінився та чи змінились його власники?

До дверей цього будинку підходить кур’єр котрий натискає на дзвінок.

Донмін одразу повертається та йде в сторону з якої прийшов.

Долоні пітніли, а тіло сковувало передчуття, якщо зараз звідти вийде вона? Двері відчинились він зупинився став боком та пильнував затримавши дихання. На поріг вийшла жінка, по роках в районі 45-50 років, це явно не Софі, він видихає з полегшенням та сумом водночас. Він не розумів чого хотів більше, щоб це була вона чи щоб навпаки був хтось інший? Проте більше робити йому тут нічого, тому він нарешті прямує до бару де планує повеселитись на всю, щоб за весь вечір більше не згадувати дитячі роки та її, відірватись як давно не відривався та відпочити від всього що відбувається в житті.