Всім би твої проблеми! (пригода друга)

Розділ 2

Степан Морозний уже дві хвилини стояв на порозі власного дому й ніяк не міг втямити, що це таке йому щойно доставили. Розмір букета, чи що воно таке, вражав. Але ще більше чоловіка вражала причина появи цих квітів. Точніше, відсутність причини!

— Мила, ти не в курсі, що це за вінок нам доставили? — гукнув дружину чоловік, який поняття не мав, що робити з букетом такого розміру.

— Вінок? — озвалася дружина з кухні. — Який ще вінок, Степане?

— Ну я не знаю, мила. Судячи з кольору та форми, в якій лежать квіти, похоронний. Слухай, а може, з родини хтось помер?

— Що за дурню ти верзеш, Степанчику? — запитала Діна, з'явившись у коридорі. — Боже мій, яка це краса! — плеснула в долоні жінка.

— Точно ніхто не помер?.. Чи, може, хтось збирається вмирати? Чи це мене хтось передчасно збирається похоронити? Господи Ісусе... з чого таке нам привозити?! — все ще намагався знайти якусь причину появи велетенського букета у своєму домі Степан.

— Милий, не концентруйся на негативі! — обурилася дружина. — Краще насолоджуйся такою розкішшю. Ах... а який запах!

— Ну точно в родині якийсь є небіжчик... До мене й он Віка дзвонила пів години тому, запитала, яка в нас висота і ширина вхідних дверей. А нащо їй то? Правильно, певно, треба знати, чи труна пройде, — усе ще розвивав свою думку чоловік.

— З чого ти взагалі взяв, що таке на похорон дарують?

— Ти поглянь на букет! — ткнув Морозний пальцем у коробку під квітами. — Хіба нормальні романтичні чи які там букети дарують у коробках? Нормальні букети несуть у цьому... матінко рідна, як воно називається... Коротше, в папері такому. У крайньому разі стрічкою зав'язують. А тут квіти в коробці?!

— І що такого?!

— Та нічого! — розвів руками Морозний. — Ти пригадай... Ми й Артурчику на похорон щось подібне купували. Схожа була композиція.

— Не нагнітай, Морозний! А я зроду такої краси не бачила. Які тут кольори, квіти, а розмір… Замилуватися просто!

— Угу… особливо це пасуватиме над надгробком.

За кілька секунд на порозі почувся веселий голос доньки:

— О, мій букет уже доставили! І він пройшов крізь двері. Просто клас! Мамочко, таточку, привіт!

— Привіт, Вікусь. То це твоя така краса? — поцілувала доньку Діна.

— Таак! Просто нам у двері не поміщається. Не пропадати ж такій розкоші!

— Мішелик тебе радує, — хихикнула мати.

— То що… ніхто не вмер? — нарешті озвався Степан.

— Тато! — голосно обурилася Віка. — З чого ти взагалі взяв таке?

— Ну як з чого, Вікусь? З твого цього букета, — ткнув чоловік пальцем у квіти.

— А що з ним не так?

— А чого це він… у цій… коробці якійсь? Нормальний букет у целофані дарують.

— В тому-то й проблема, таточку. Що цей букет незвичайний! Хіба ти не бачиш?.. Це ж велика композиція! Такий не триматиметься просто на стрічці. А там у коробці є спеціальна губка, яка живить квіти.

— Я як завжди у тій вашій моді ні бум-бум! Але радує одне: що цей букет не для небіжчика. А ще те, що мій зять любить мою доньку. Раз створює їй такі проблеми, про які інші люди лише мріють.

###

Вітання ❤️ Сподіваюся, герої змогли підняти вам трошки настрій ☺️ а нам всім бажаю таких проблем...максимум на якій ми заслужили 😂 

Гарного  настрою ☺️🤗