Всім би твої проблеми! (пригода друга)

Розділ 1 

— Мішелю, чим ти думав, коли купував цей букет?! — чувся злісний голос дружини у динаміку.

— Ну, міг би сказати, що головою, Чорноброва, але я думав серцем. Серцем! Бо щоразу при вигляді тебе моя голова перестає мислити, — зареготав чоловік у відповідь.

— От недарма я називаю тебе дурбеликом, бо ти ним і є!

— Так, Вікусь, спокійно... Що не так?

— Що не так? Букет не проходить у вхідні двері, Мішелю! І тепер ця краса радуватиме не моє око, а сходову клітку нашого під'їзду.

— Ну минулого разу, Вік, ти дратувалася, що букет був занадто малий. Казала, що це навіть соромно в соцмережі виставити. Тож цього разу я взяв великий. Величезний! — сміявся Мішель із такого обурення власної дружини.

— Мішелику, ну шкода таку красу залишати в під'їзді, — голос Віки звучав жалісливо. — Може, мамі з татом він би у двері проліз? Все-таки в них хата.

— Слухай... Ну розділити його навпіл чи як? Повисмикуй найкращі бутони, а решту залиш там, — намагався знайти вирішення проблеми Мішель.

— І зіпсувати таку красу?! Ти що! Це ж вийшла така красивезна композиція!

— Ну тобі не вгодити, Чорногуска. То замалий, то завеликий, — реготнув Мішель.

— Знущаєшся?

— Я? Це ти з мене знущаєшся, кохана. Але скажи чесно... тобі сподобався букет?

— Чесно... це неймовірна розкіш, Мішелику. Найкраще з того, що ти мені дарував. Але його розмір створює проблеми з користуванням. По-перше, я вже сказала — він не пролазить у вхідні двері. По-друге, я сама його підняти не можу, занадто важкий. По-третє, де я маю з ним сфотографуватися? У під'їзді?

— Ох, Чорноброва... Всім би такі проблеми, як у тебе, — сміявся Мішель. — Чекай... зараз я приїду, винесемо його на вулицю, там і сфоткаю тебе. А ти поки подзвони своєму татові й скажи, хай поміряє вхід між дверима. У крайньому разі запихаємо твою розкіш через вікно.

###