Час змінювати колеса! (пригода перша)

Розділ 1 

Хостер нахилив голову набік, уважно роздивляючись те, до чого придивлявся вже кілька хвилин. Потім почухав брову великим пальцем і невдоволено всміхнувся кутиком губ.

— Що це за фігню ти причепив до моєї тачки?! — скривився він, перевівши погляд на майстра, що стояв поруч.

— Нові колеса, — цілком безневинно всміхнувся у відповідь майстер. — Все як ви й просили.

— Ось ці подрипані шини ти називаєш новими? — Хостер випнув груди й підійшов до майстра впритул. — Що за лайно ти мені втираєш?!

— Е… друже, пригальмуй трохи, — Мішель став між ними, розводячи їх руками.

— Мажорику, зроби щось… інакше я зараз йому кабіну знесу, — скривився Хостер. Його руки вже стискалися в кулаки.

— Просто видихни… я зараз усе вирішу. Без сили, гаразд? — усміхнувся Мішель до друга. Його погляд чітко казав: тримай себе в руках.

Мішель ще раз глянув на шини, які явно не були новими, як запевняв майстер, а тоді перевів погляд на нього:

— Послухайте, ну це… — кивнув на колеса. — Не зовсім те, за що ми заплатили.

— Це нові колеса! — вперто стояв на своєму майстер, ще й зухвало склавши руки на грудях.

— Такі нові, як твої зуби, — процідив Хостер.

Він знову зробив крок уперед, але Мішель стримав його витягнутою рукою.

— Знаєте, — почав він, усміхнувшись собі під ніс, — вам краще не дратувати мого друга й зробити все так, як він замовляв.

— Угу… інакше що? — пирхнув майстер.

Мішель перевів погляд на Хостера, а тоді знову на чоловіка:

— Інакше… я за нього не відповідаю, — ткнув він пальцем у бік хулігана.

— Та хто він такий, щоб мені його боятися? — розреготався майстер.

— Він? — брови Мішеля повільно поповзли вгору. — Вуличний хуліган. Знаєте, що він одного разу зробив із людиною, яка йому відмовила?

— Поняття не маю, — уже не так впевнено відповів майстер.

— Викрав її, — Мішель клацнув пальцями. — Просто посеред білого дня. Натягнув на голову чорну ганчірку і вивіз у закинуту будівлю.

Майстер уже не виглядав таким зухвалим. Він облизав пересохлі губи й мимоволі відступив на півкроку.

— І… і що ж було далі? — чоловік скоса глянув на Хостера, чиї очі звузилися, мов у хижака. Він нервово ковтнув.

— Тій людині пощастило… поліція знайшла її швидше, ніж Хостер встиг щось зробити.

— Казки якісь, — відмахнувся майстер, намагаючись заспокоїтися.

— Це правда. На відміну від тієї, яку розповідаєте ви нам… про «нові» колеса, — спокійно відповів Мішель. — Хостер дуже запальна людина. Кривдників він запам’ятовує в обличчя… і потім приходить по них. Вам ще пощастило. Бо його батько з такими, як ви, довго не розмовляв.

— А що ж робив?

— Він їх мочив, — холодно втрутився Хостер.

— Що значить «мочив»?

— Ну… вбивав, коротше, — криво всміхнувся Мішель.

— Нічого я міняти не буду! — виплюнув майстер і зухвало засукав рукави сорочки.

На мить запала тиша. А вже за секунду його тіло гепнулося об стіну майстерні. Хостер схопив його за сорочку й притиснув до поверхні так, що тканина натягнулася.

— Моє терпіння урвалося, мудак, — спокійно сказав він.

Майстер перевів наляканий погляд на Мішеля, але той лише знизав плечима, мовляв: я попереджав.

— Я даю тобі годину, щоб ти перевзув мою лялю в нормальні шини. Інакше…

— Не озвучуйте! — затряс головою майстер, заплющивши очі. — Прошу, я все поміняю! Все зроблю!

Хостер розтиснув пальці, і той сповз уздовж стіни, намагаючись вирівняти рване дихання. 

— Та ти псих… — прохрипів він.

— Я ж казав, — криво усміхнувся Мішель.

— Я на нього заяву в поліцію напишу!

— А йому нічого не буде, — ледве стримуючи сміх, відповів Мішель. — У нього там зв’язки. Його вже не раз покривали.

«Практично й не збрехав», — подумав він і тихо хмикнув.

— Я ж казав, що цьому мудаку не можна наперед платити, — кинув Хостер, ще раз злісно глянувши на майстра. — У мене вже чуйка на таких.

— Та я все перероблю! — підняв руки чоловік. — Перероблю!

— Звісно переробиш, якщо не хочеш опинитися з балаклавою на голові та кляпом у роті в якійсь закинутій будівлі, — кинув Хостер, киваючи Мішелю. — У тебе година.

Двері майстерні зачинилися за їхніми спинами. І кілька секунд вони йшли мовчки. А потім…обоє друзів вибухнули гучним сміхом.

— А знаєш, що найсмішніше у всій цій двіжусі? — крізь сміх сказав Хостер.

— Що?

— Ти ж не сказав жодного слова брехні. Зачот тобі.

Він простягнув кулак, і вони злегка стукнулися кісточками.

###