Глава 16

На дисплеї світилося сповіщення від закритої системи медіа-моніторингу, яка відстежувала його ім’я в мережі. Хтось із присутніх уже встиг викласти в інсту наше якісне фото.

На знімку Кас’ян у своєму ексцентричному білому смокінгу схилився до мене, а на моїй шиї і зап’ястку крижаним вогнем палали діаманти «The Northern Star». Підпис під фото збирав тисячі вподобайок: «Кас’ян Корсак уперше вийшов у світ із таємничою брюнеткою. Невже заручини з Аксаковою скасовано?»

– Перший пішов, – хижо посміхнувся Корсак, пригубивши ігристе. – Наживка заковтнута надійно.

Не встигла я відповісти, як до нашого столика підійшла пара. Високий, м’язистий чоловік віку Кас’яна, може трохи старше, а поруч із ним – довгонога модель в ультракороткій сукні, яка трималася за його лікоть як за дорогий трофей.

– Корсак, ну ти й партизан! – чоловік щиро, по-простецьки посміхнувся, простягаючи руку.

– Іваре, – Кас’ян помітно розслабився, трохи підвівшись і тиснучи йому долоню.

Я намагалася згадати, хто це, але якщо й бачила його на діамантових заходах, то точно не як продавця або колекціонера.

Івар перевів погляд на мене, і в його очах промайнуло щире здивування. Схоже, він читав статті нашого видання, і зараз у його мізках відбувався серйозний аналітичний збій. Кас'ян сидить із журналісткою ворожого табору? Але Івар виявився занадто розумним, щоб питати напролом.

– Познайомтеся. Це Діана, – спокійно представив мене Кас’ян. – Діано, це Івар, мій друг і партнер. І його супутниця...

– Анжела, – звузивши очі, представилася дівчина.

Мабуть, вважала, що Кас’ян має її знати. Але той однозначно показав, що імена таких леді в його мозоку місце не займають.

Анжела крутила головою, помітила за кілька столиків Стеллу, яка сиділа з подругами й буквально випалювала нас очима, і в супутниці Івара аж ніздрі затремтіли від жадоби пліток.

– Ой, хлопці, ви тут говоріть про свої цифри, а я відійду на хвилинку, – прощебетала модель і швидко покрутилася на підборах прямо в бік столика Стелли.

Івар провів її поглядом і знову подивився на Кас’яна, ніби питаючи: «Брате, тебе рятувати чи ти сам знаєш, що робиш?».

– Потім поговоримо, Іваре. Відпочивай, – м’яко підказав Корсак. Його друг усе зрозумів без слів, коротко кивнув мені: «Радий знайомству, Діано», – і відійшов.

Коли ми знову залишилися наодинці, фонова музика змінилася. Зазвучала повільна, глибока й неймовірно чуттєва мелодія. Кас’ян раптом підвівся і протягнув мені руку.

– На нас дивляться камери, Діано. Час закріпити матеріал. Ходімо потанцюємо.

Я ковтнула, вкладаючи долоню в його руку.

– Не бійся, – шепнув на саме вухо, – тільки легкі рухи.

Та невже? Я ледь стрималася, аби не підійняти брову. От чого-чого, а рухів я зовсім не боялася. Дякувати мамі, яка в дитинстві віддала мене в студію бальних танців.

– Навряд чи танець з тобою виявиться страшніше Бориса, – озвалась так само тихо.

Кас’ян трохи звузив очі, оглядаючи мене.

Щойно ми вийшли в центр зали, і долоня Кас’яна лягла на мою талію, моє тіло саме згадало правильну поставу.

Ми рушили. І в ту ж секунду я відчула, як залізний контроль Корсака дав тріщину. Я рухалася граціозно, гнучко, ідеально підлаштовуючись під його впевнений крок. Мені замало було скованих рухів – танець завжди був моїм способом скинути емоції. А тут ще й партнер, якого точно цьому вчили не менше за мене!

Мій синій атлас повторював кожен рух стегон, розріз розкривав ніжку, я злегка відкинула голову, підставляючи під світло софітів шию з його діамантами.

Кас’ян затамував подих. Його очі потемнішали, ставши майже чорними, а пальці на моїй талії стиснулися міцніше, притискаючи мене майже впритул. Від нього пахло дорогим парфумом і чистим, концентрованим чоловічим бажанням. Це все менше і менше походило на гру на публіку. Повітря між нами загусло і починало плавитися.

Музика вела нас за собою, і кожен крок ставав тактильним одкровенням. Важкий синій атлас сукні з легким шурхотом бився об його коліна, коли ми синхронно розверталися на паркеті. Наші стегна так щільно торкалися, що це ставало майже непристойним.

Я вела ними плавно, але бездоганно тримала лінію плечей, змушуючи Кас'яна слідувати за кожним моїм прогином. Моя рука на його плечі відчувала, як напружилися м'язи під білим смокінгом.

Він таки відібрав контроль – хтось дуже не любить, коли веде не він. Притримав мою талію, схилившись наді мною і ледь не торкаючись губами губ.

В цей момент я зробила легкий, короткий жест і сама на долю секунди торкнулася них. Він же казав грати пристрасть? От я і граю. Чесно, тільки граю!

Його зіниці сіпнулися, ледь здригнувся кадик. На мить здалося, що зараз він притисне мене до себе і накриє найпристраснішим поцілунком на очах у всього вищого світу.

Але він лише випрямився, притискаючи мене до себе. І, здається, затамував подих. Він не просто вів у танці – він тримав мене так, наче заявляв права на кожен мій вдих перед усією цією залою. Гаряче дихання обпалювало мою скроню, а впевнений, владний крок змушував повністю довіритися його силі.

Ми рухалися як один злагоджений механізм, де не було місця фальші – лише чиста, концентрована пластика і взаємне тяжіння, яке ми обидва так відчайдушно відігравали.

Принаймні, вже він-то точно відігравав. Я ж бачила його холодний розрахунок при підписанні контракту.

Коли музика скінчилася, ми повернулися за столик, насилу вирівнюючи дихання. Напруга між нами була такою густою, що я боялася підняти на нього очі.

І раптом телефон Кас’яна знову завібрував.

Він дістав його і на мить завмер. Але цього разу на екрані висвітилося ім’я, від якого в мене все всередині похололо.

Борис.

Вітчим побачив те саме фото в мережі. Зрозумів, де я і з ким, і в паніці дзвонив Корсаку.

Але... чорт, звідки в нього цей номер? І чому він підписаний у Корсака як «Борис»?!