Глава 15

– Прошу, пане Корсак, пані... Ваш столик готовий.

У залі чувся приглушений дзвін кришталю та тиха джазова музика. Та варто було нам ступити всередину, як розмови миттєво вщухли. Тримаючи мене за талію, Кас’ян впевнено і незворушно крокував до найзатишнішого місця зали. Я намагалася відповідати йому, як тільки могла.

Погляди десятків очей – заздрісні, оцінюючі, шоковані – впивалися в мою сукню, але найбільше – в діамантовий гарнітур. Ювелірний бренд Кас’яна впізнавали тут безпомилково.

Тепло його долоні крізь тонку тканину сукні обпалювало шкіру. Він велів мені грати пристрасть, але зараз, коли ми сідали за наш найкращий столик біля самого скла з видом на вогні міста, мені здавалося, що серце вистрибне з грудей зовсім не через камери.

Наш столик був у центрі уваги, і всі інші відвідувачі починали перешіптуватися.

Офіціант безшумно наповнив наші келихи крижаним ігристим. Я зробила крихітний ковток, намагаючись заспокоїти божевільний ритм серця. Кас’ян сидів навпроти – розслаблений, сильний і такий до біса привабливий у своєму білому смокінгу, що мені доводилося нагадувати собі дихати.

– Розслаб плечі, Діано, – тихо, ледь ворушачи губами, промовив він, підносячи до них келих. Карі очі звузилися, скануючи простір за моєю спиною. – Одинадцята година. Головна страва вечора наближається. Грай закохану жінку, якій байдуже до всього світу.

Я не встигла запитати, про що він, як у повітрі розлився тонкий, терпкий шлейф дорогих парфумів із нотами чорної орхідеї та замші.

– Кас’яне... Яка фантастична несподіванка, – пролунав над моїм вухом низький, оксамитовий голос. У ньому не було й краплі істерики чи образи – лише бездоганна, майже світська затишність.

Я плавно повернула голову. Стелла. Вона виглядала приголомшливо. Елегантна чорна сукня на одне плече, жодного натяку на воєнний стан чи кількагодинні збори

Бездоганна платинова блондинка з крижаними сірими очима. Вона не дивилася на мене як на ворога – вона дивилася на мене як на цікаву комаху під мікроскопом. А на її пальці, ніби випадково, у променях світла зблиснула та сама каблучка з великим рожевим діамантом.

Кас’ян не змінився в обличчі. Не поспішаючи підвівся – залізна вихованість Корсаків, – але його долоня ковзнула по моєму відкритому плечі, залишаючи гарячий слід.

– Стелло, – кивнув він, і його голос прозвучав як шурхіт дорогого шовку. Холодно й гладко. – Сподіваюсь, в тебе все добре. Гарного вечора, – і він знову сів навпроти мене.

– Звісно, – озвалась блонді, й не думаючи чути натяк. – Як в мене можуть бути справи, коли всі видання гудуть здогадками про наші заручини? Не познайомиш зі своєю новою... – вона на мить затрималась, ніби підбираючи пристойне слово, – супутницею?

При згадці про ті статті настрій гепнувся до плінтусу. Та я змусила себе так само рівно посміхатися.

– Дивно, що ти не пам’ятаєш Діану. Невже оті вітаміни по ціні мого авто лише погіршили твою пам’ять?

Стелла придивилася до мене, ніби намагаючись згадати. Хоча коли вона брала участь в нашій фотосесії, ми кілька разів спілкувалися.

Я затамувала подих. Стелла дивилася на кольє «The Northern Star». Я помітила, як на мить – буквально на долю секунди – її ідеально окреслені губи стиснулися в тонку лінію, а пальці на сумочці ледь помітно побіліли. Вона впізнала лімітований гарнітур. Вона зрозуміла, що Кас'ян віддав мені те, на що ніколи не могла претендувати вона.

– Світоліна? – презирливо вигнула брову Стелла, ревнісно ковзнувши поглядом по браслету. – Та сама, чиє видання останні місяці поливало тебе брудом? Навіть цікаво, яку помсту ти для неї вигадав.

– О, ти здивуєшся, – хижо посміхнувся Кас’ян, знову пригубивши з келиха.

– Не очікувала побачити вас тут, Діано, – таки не витримала красуня. – У Кас’яна завжди був... специфічний смак на жінок, але мушу визнати – сьогодні він перевершив сам себе. Синій атлас вам неймовірно пасує. Особливо в поєднанні з цими каменями. Знаєте, Кас’ян завжди казав мені, що ці діаманти занадто холодні для моєї шкіри. Рада, що вони нарешті знайшли свою... рамку.

У кожному її слові відчувалася прихована отрута. Вона натякала, що знає Кас'яна вздовж і впоперек, і що ці діаманти колись обговорювалися в їхньому ліжку. Вона чекала, що я знічуся чи почну виправдовуватися.

Але в мені раптом прокинувся той самий журналістський азарт. Я подивилася прямо в її крижані сірі очі і тепло, впевнено посміхнулася.

– Дякую, Стелло, – спокійно відповіла я, помітивши короткий, гострий примруж Корсака. – Кас’ян справді довго шукав підходящий варіант. Але, як кажуть у його ювелірному домі: справжня розкіш не терпить компромісів. Вона або твоя повністю, або ти просто дивишся на неї здалеку.

Очі Стелли небезпечно звузилися. Напруга між нами стала такою густою, що, здавалося, від однієї іскри весь купол «Avalon Sky» злетить у повітря. Платинова блондинка відкрила було рота, щоб видати нову порцію вишуканої отрути, але Кас'ян не дав їй такої можливості.

Він повільно поставив келих на стіл – кришталь коротко цокнув о скло, і цей звук прозвучав як фінальний гонг.

– Ну що ж, Стелло, радий був побачити, що ти стежиш за пресою, – Кас'ян ліниво відкинувся на спинку крісла, і його долоня впевнено накрила мої пальці. Його жест був не просто грою на публіку, а чітким сигналом колишній: розмова закінчена. – Нам із Діаною якраз збираються подати гаряче, а ми не любимо, коли нас відволікають. Гарного вечора за твоїм столиком.

Це було тактовне «відвали».

Стелла на секунду скам'яніла. Її погляд ковзнув по наших переплетених пальцях, потім знову вп’явся в діамантовий блиск «The Northern Star» на моїй шиї. Вона зрозуміла, що якщо залишиться тут ще хоч на хвилину, то остаточно втратить обличчя перед усім рестораном, який і так спостерігав за цим театром трьох акторів.

– Смачного, – вицідила вона крізь ідеальну посмішку, яка більше нагадувала вишкір. – Сподіваюся, Кас’яне, твій новий... проект виявиться більш передбачуваним, ніж попередні. До зустрічі, Діано. Сподіваюся, твій журнал ще працюватиме до кінця місяця.