Глава 14

Діана

Щойно двері за Кас’яном зачинилися, я випустила повітря крізь зуби й нарешті змогла нормально вдихнути. Наречена. Фіктивна. З мандатом на війну проти Бориса і, як виявилося, проти всієї олігархічної династії Корсаків.

– Ну що, Соняш, – повернулася я до сестри, яка вже виставила на килим армію ляльок з популярного мультфільму. – Поки дорослі дядьки міряються мільярдами, у нас за планом куди серйозніші справи. Математика.

Якраз заглянула Оксана Василівна з тацею, на якій виходили парою тарілки з супом, тостами і якоюсь майже прозорою нарізкою.

– Час обіду, дівчата! – посміхнулась кухарка. – Не пропускайте, шлунки мають наповнюватися вчасно!

– Дякую, – зніяковіла я, ще бігати літню жіночку по сходах змусила. Буду уважнішою.

Поївши, я віднесла тарілки вниз, Корсака на щастя не зустріла і зателефонувала Аліні. Випросивши домашку, затягнула Соню за столик. Наступну годину чи півтори ми штурмували завдання. Хвилювання через майбутній вечір дивовижним чином відступило – дитячі зошити чудово відволікали.

За вікнами почало трохи сірішати, коли у двері коротко, сухо стукнули.

– Так! – крикнула я, поправляючи прядку, що вилізла з наспіх сколотого вузла.

На порозі знову стояв Кас’ян. В одній руці він тримав величезну матову коробку з логотипом якогось шалено популярного дизайнера, в іншій – довгастий чорний оксамитовий футляр з лаконічним золотим тисненням «Korsak Jewelry».

Він окинув поглядом кімнату, затримався на мені – я все ще сиділа на підлозі біля журнального столика в домашньому костюмі, тримаючи в руках олівець із гумкою у формі єдинорога – і на мить завмер. Його брови ледь помітно поповзли вгору.

Кас'ян

До виїзду залишалося всього нічого. Принаймні по жіночім міркам. Стелла зазвичай за три години до виходу в світ оголошувала воєнний стан: у її пентхаусі зачинялися всі дзеркала, приїжджала бригада з трьох стилістів, візажиста і якогось гуру з укладання волосся, а сама вона бігала в істериці, кричачи, що сукня от-кутюр повнить її на два міліметри.

Іноді вона заздалегідь натякала, що дівчина просто не може вийти на вечерю, не витративши день на дорогий салон з повним комплексом масажів та інших процедур.

Я очікував побачити тут якщо не паніку, то хоча б купу розкиданого одягу. Дивно, що вона взагалі мене не набрала, переживаючи, що не має відповідної сукні.

Натомість Діана спокійно сиділа на полу, схилившись над підручниками, і щось серйозно пояснювала малій. Олівець із рожевим єдинорогом у її пальцях виглядав настільки сюрреалістично в моєму маєтку, що я ледь не хмикнув. Ця дівчина взагалі знає, що таке «випендрюватися перед чоловіком»? Схоже, ні. І це... починало мене відверто забавляти. А ще – не на жарт заводити. Вона ніби взагалі не мала жодної думки хоч спробувати заарканити мене не фіктивно, а насправді!

– Ти вирішила підкорити «Avalon Sky» цим шикарним домашнім костюмом і повною відсутністю зачіски? – посміхнувся я, проходячи всередину.

До речі, треба буде замовити письмовий стіл. Дитині незручно займатися на журнальному.

– Що, вже час? – вона кинула погляд на годинник в телефоні. – Зараз, я швидко!

– Вдягни оце, – поставив я коробку на ліжко, жестом показуючи, щоб вона відкрила кришку. Хотів побачити її реакцію, хоча вже розумів, що вона виявиться геть іншою, ніж я звик.

Діана

Я потягнула за шовкову стрічку. Кришка піддалася, і всередині, серед хмар білосніжного паперу, зашурхотів важкий, неймовірно розкішний атлас глибокого насиченого синього кольору. Під твердою картонною переборкою виявилися туфлі і сумочка в тон.

Але справжній шок чекав на мене, коли Кас’ян клацнув замком оксамитового футляра.

На чорній подушечці, виловлюючи промені вечірнього сонця з вікна, спалахнуло кольє, браслет та витончені сережки. Камені були ограновані так, що здавалися шматочками застиглого чистого льоду, всередині якого палало якесь надприродне світло.

Як журналіст преміального видання, я знала про ювелірний світ майже все. І цей гарнітур упізнала миттєво.

– Це ж... «The Northern Star»? – у мене перехопило подих, я навіть відступила на крок, боячись дихнути на цей скарб. – Кас’яне, ти збожеволів? Це ж та сама лімітована колекція твого бренду, яку презентували в Антверпені! Вони ж коштують як... як увесь мій журнал разом із будівлею друкарні!

Кас’ян задоволено примружився. Моя реакція експерта явно полоскотала його чоловіче самолюбство.

– Приємно мати справу з підкованою пресою, – усміхнувся він кутиком губ. – Так, це вони. Чисті природні алмази, сертифіковані моєю біржею.

– Я не можу це одягнути, – замахала я руками. – А якщо я загублю сережку? Мені що, нирку продати, щоб повернути? Навіть дві мої нирки це не покриють!

– По-перше, твої нирки мені без потреби, за контрактом мені потрібна твоя присутність, – хмикнув Кас’ян, зробивши крок ближче і силоміць вклавши футляр мені в долоні. – По-друге, ти не можеш з'явитися там без коштовностей від мене. Світ Корсаків цинічний, Діано. Якщо на моїй нареченій не буде моїх найкращих діамантів, всі таблоїди напишуть, що Корсак збанкрутів або просто затиснув подарунок для коханої.

Він наблизився ще на крок, його голос став тихішим, з'явилася знайома хрипота:

– І головне. У Стелли на пальці досі красується та рожева обручка. Так ось, твої сережки й кольє мають виглядати настільки дорого і сліпуче, щоб Стелла, коли побачить тебе, захотіла змити свою обручку в унітаз «Avalon Sky». Журналюги мають одразу просікти, наскільки ти мені дорожча. Так заведено в нашому світі. Ми б'ємо наосліп і наповал. Готова?

Я подивилася на діаманти, потім на його впевнене, страшенно привабливе обличчя з легким викликом в очах.

– Гаразд, діамантовий король, – здалася я, відчуваючи, як азарт лоскоче нерви. – Скажи... а вдома хтось залишиться?

– Так, я попросив Оксану Василівну сьогодні затриматись і приглянути за Сонею.