Глава 13

Я натиснула кнопку «Надіслати». Файл із текстом та ексклюзивними знімками пішов на особисту пошту Каріни. Все. Завтра вранці вибухне медійна бомба.

Тільки-но я відсунула ноутбук і з полегшенням відкинулася на спинку крісла, як мій телефон на столику завібрував так оскаженіло, наче збирався злетіти. На екрані висвітилося: «Борис».

Серце зрадницькі стиснулося, хоча я й розуміла, що за моєю спиною тепер непробивна броня Корсака.

Кілька хвилин я дивилася на виклик, не розуміючи, що краще робити. Не відповідати? Чи навпаки, сказати, щоб більше не чіпав нас?

Ні, не хочу. Нехай обриває дроти скільки завгодно, я більше не збираюся слухати його голос. Звук виклику нарешті вщух, але за секунду ноутбук пискнув, а потім ще раз і ще раз. Борис переключився на текстові погрози в робочому месенджері.

Екран почав рясніти капслоком: «ТИ ЩО ВЖЕ ЗАДУМАЛА?! ДЕ РЕЧІ?! ДЕ МАЛА?!» «Я приїхав у квартиру, а там пусто! Ти обікрала мене, дрянь! Я подаю в розшук! Тебе посадять за викрадення дитини, чуєш?!»

Я вчитувалася в ці рядки, і пальці мимоволі хололи. Раціонально я розуміла, що Борис просто безсило лютує, бо запізнився, але старий страх усе одно зрадницьки стиснув горло. За Сонечку я боялася найбільше.

– Сонечко, де твій телефон? – схаменулася, раптом злякавшись, що він і їй почне погрожувати.

Сестра потиснула плечима, надто зайнята розборкою своїх іграшок, які вже зайняли половину підлоги, одразу зробивши кімнату геть не схожою на готельний номер.

Взявши рюкзачок, з яким вона була у Міли, я покопирсалася в ньому.

Мобілка виявилася на дні. Так і є, сіла. Фух.

Вставивши провід в розетку, я увімкнула її. Щойно завантажившись, екран запістрів купою повідомлень – пропущені дзвінки, питання, де вона. Принаймні Борис не опустився до погроз дитині, але був надто настирливим.

– Заблокуй його, – пролунав від дверей низький, спокійний голос, від якого я здригнулася.

Навіть не помітила, як Кас'ян увійшов до кімнати. Він стояв, спершись об одвірок, і уважно спостерігав за моїм блідим обличчям. Очевидно, зазирнув перевірити, як ми облаштувалися, а застав мене за читанням цього бруду.

Я підняла на нього розгублений погляд. Кас'ян підійшов, узяв апарат і кількома швидкими рухами по екрану заблокував номер мого вітчима всюди, де тільки можна – в Соні, в мене. Потім так само спокійно закрив кришку мого ноутбука, перериваючи потік повідомлень.

– Його для тебе більше не існує, – рівно сказав Корсак. – Борис – дрібний залякувач. Юридично він нічого не зможе зробити, мої адвокати вже запустили процес. Сьогодні ввечері почнемо його добивати. Готова виходити в люди в якості моєї нареченої?

Він окинув мене оцінювальним поглядом, і в його брунатних очах промайнув ледь помітний виклик.

– Ми їдемо в «Avalon Sky». Це закритий ресторан на даху хмарочоса, там вечеряє вся еліта, і потрібні камери будуть стовідсотково. Підготуйся. Ти маєш виглядати так, щоб ні в кого не виникло сумнівів, чому я втратив від тебе голову. А зараз... треба, думаю, розповісти тобі, до чого готуватися. Є півгодини?

– Звісно, – я кинула швидкий погляд на Соню, але сестра була захоплена своїм скарбом.

– До речі, – він знову взяв мій телефон і швидко щось вбив, потім так само в Сонін: – Залишу мій номер, дзвони будь-якої миті, як щось знадобиться.

Серце тьохнуло, коли я приймала мобілку. Невже я дійсно зможу дзвонити цьому мільярдеру, до якого простим смертним не дістатись, будь-коли?!

Він позвав головою. Ми вийшли у сусідню кімнату, не закриваючи дверей, щоб бачити сестру. Серце відстукувало рваний ритм – і від думки, що я таки тепер його наречена. Хай фіктивна, але ж шлюб таки буде.

І від цього «до чого готуватися». Воно лякало невідомістю. Та поряд із цим чоловіком все здавалося легким і здоланим.

Друга з виділених нам спалень була така ж простора, і мої речі ще чекали на те, щоб їх розклали. Кас'ян повів рукою в сторону двох крісел біля невеличкого столику. Попри діловий тон, у замкненому просторі спальні його присутність відчувалася занадто гостро.

Сам не сідав, і я почувалася надто напруженою, щоб хоч спробувати розслабитися.