Глава 12

Кас'ян не втручався, даючи мені можливість вивчити папери самостійно, але я шкірою відчувала його пильну увагу.

– Ця угода комплексна й регулює всі сфери вашої взаємодії, – продовжував адвокат, розкриваючи переді мною сторінки.

На якийсь час я заглибилася в читання. Ніхто мені не заважав, навіть жодного звуку не видавав.

Угода дійсно включала все й одразу. По-перше, вона вступала в дію з моменту підписання, тобто навіть до дати нашого фіктивного шлюбу! І одразу ж його юристи подавали документи на позбавлення Бориса опіки над Сонею і передачу опіки мені.

– Це може зайняти деякий час, – проговорив другий з адвокатів, побачивши, що саме я читаю, – але ми намагатимемось оформити все якнайшвидше.

Корсак брав на себе всі мої витрати і забезпечення Сонечки, включно з оплатою навчання, охорони, лікування, при чому – мої очі ледь на лоб не полізли – до повноліття, незалежно від статусу наших стосунків на той момент! Ще й оплату обраного університету!

– Кас’яне, це... – пробурмотіла я, підіймаючи на нього очі, які самі собою зволожилися сльозами.

– Читай, – кивнув він, ледь помітно посміхнувшись.

Тут були прописані й окремі спальні, неможливість вагітності, необхідність офіційного шлюбу, нерозголошення деталей цієї угоди, яка припинить діяти тоді, коли Корсак вважатиме за потрібне. Мене він має попередити за тиждень, а після розлучення за мною залишається чималенька сума і опіка над сестрою.

Натомість він отримує мій журнал, включаючи долю мою і Соні. За мною залишається право працювати там скільки я матиму бажання, за Кас’яном – звільняти усіх інших, включно з головним редактором.

– Це теж займе кілька днів, – промовив Кас’ян. – Після чого можна буде офіційно вигнати взашей твого вітчима.

– Зверніть увагу, – промовив перший з юристів, побачивши, що я дочитала. Перевернув сторінки, вказуючи на відповідні строки: – Пункт 15.2, термін дії договору, а відповідно й шлюбу, визначається одноосібно паном Корсаком.

Я затамувала подих. Так, я це бачила. І розуміла, що повністю віддаю себе в його руки. Він сам вирішить, коли ця гра йому набридне і закінчиться. Але дивлячись на цифри фінансового забезпечення Соні, я розуміла, що підпишу, навіть якщо там буде довічне ув'язнення.

Врешті-решт, моя свобода майже не обмежувалась. Не враховуючи охорони, але це на краще, бо я не знала, чого можу очікувати від Бориса. З заборон була тільки одна – мати статеві стосунки з іншими чоловіками. Звісно, йому не потрібно, щоб ширилися чутки про зраду його дружини. Та й... хіба мені захочеться якогось іншого чоловіка, коли поряд такий... такий... нереальний! Неймовірно гарний. І недоступний. Ех.

Втім, він теж зобов’язувався утримуватися від зв’язків з іншими жінками. Все чесно. Тож... мабуть, ненадовго. Не буде ж він роками перебувати в целібаті.

– Дата реєстрації шлюбу від тижня до трьох з моменту підписання, – додав другий адвокат. – Зверніть увагу, контракт вступає в дію одразу ж, але шлюб буде організовано максимально природньо. Проте пан Корсак не може розірвати цей контракт до того, як ви розпишетесь. Тобто статус його дружини ви отримаєте в будь-якому випадку.

– З таким контрактом мені і статусу не треба, – бовкнула я і одразу ж прикусила язик. В одного з адвокатів здивовано сіпнулося око, інший тримав себе в руках краще і подиву не проявляв.

Сам Кас’ян ледь примружив очі:

– І все ж без цього буде значно складніше все гарно оформити, – озвався. – А нам потрібно, щоб ніхто не міг підкопатися.

Угу. А в разі недотримання винна сторона мала сплатити таку неустойку, що мені її ніколи в житті не покрити, навіть якщо я «Prime Status» ще комусь перепродам.

– Звісно, – посміхнулась я. – Хотіла б я знати, що в тебе за рахунки з Борисом...

– Якось розповім. Ну що, журналістко, все влаштовує? – тихо запитав Кас'ян, і в його очах знову з'явилися знайомі бісики.

– Так, – я взяла ручку, впевнено заносячи її над лінією підпису. – Усе навіть занадто бездоганно. Аж підозріло.

– Я ж казав, що граю чесно, – знизав він плечима.

Видихнувши, я на мить замружилась. Зважилась. І поставила свій розмашистий підпис всюди, де було потрібно.

Все. Я офіційно в рабстві. Хоча й неймовірно приємному і без сексуальних послуг.

Посунула документи Кас’яну – їх було аж три екземпляри. Він теж розписався на кожному.

Адвокати синхронно кивнули, збираючи підписані примірники у свої шкіряні папки. Одну дали мені, одну Кас’яну, одну залишили собі.

Кас'ян провів їх до виходу, а я, відчуваючи дивне полегшення навпіл із легким мандражем, попрямувала назад до своєї кімнати на другому поверсі.

Варто було мені штовхнути важкі двері спальні, як подих перехопило. Навпроти величезного гардероба рівними рядами стояли великі коробки і кілька наших із Сонею валіз. В тих, що були відкриті, виднілися наші речі. Соня вже копошилася в своїх іграшках.

На столику лежали ключи від моєї квартири.

Кас’ян не просто пообіцяв – його люди спрацювали миттєво, акуратно забравши з минулого життя все, що було нам дороге. На душі вперше за ці дні стало по-справжньому спокійно. Сонечка в безпеці, наші речі тут, а попереду – нова сторінка.

І написати її потрібно було просто зараз.

Я швидко витягла з рюкзака ноутбук, влаштувалася в глибокому кріслі біля вікна й увімкнула його. На екрані миттєво випливло віконце робочого месенджера, де сяяло повідомлення від Каріни – нашої випускової редакторки і моєї чи не єдиної хорошої подруги в редакції.

«Діано, коли буде стаття з аукціону? Тебе чекає місце»

Каріна була на кілька років старша за мене, завжди виглядала зразково-елегантно і, попри специфіку нашої роботи, примудрялася залишатися щирою та людяною.

«Вже пишу, вибач, непередбачувані!» – відповіла я, водночас скидаючи собі вчорашні фотки.

Каріна мабуть ганяла, готуючи номер до здачі, бо відповіла далеко не одразу. А ледь прочитавши моє повідомлення, коли я вже склала концепт статті, одразу ж набрала по телефону: