Глава 10-2

– Це... було трохи несподівано, – озвалася я. – Звісно, я не зазіхаю на твоє особисте життя і... на плани поза нашим контрактом. Але... так, мабуть, мені було б легше почути від тебе чіткі межі щодо всього цього.

– Якщо так гримять видання з приводу моїх уявних заручин зі Стелою, уявляєш, як вони вибухнуть з приводу справжньої пропозиції тобі?

Що? Здається, я так і стояла, ледь не відкривши від здивування рот. А Кас’ян вже щиро і дуже тепло посміхався.

– То... це був прорахунок?

Він відірвався від стільниці й зробив кілька повільних кроків, огинаючи острів. Зупинився так близько, що я відчула тонкий жар, який ішов від його тіла, але Кас’ян не поспішав торкатися мене. Його руки вільно лягли на край мармурової стільниці по обидва боки від моїх стегон, практично затискаючи мене в пастку.

– Це був прощальний подарунок, але журналістам постійно треба зі всього роздути якусь вигадану історію, – промовив тихо, майже інтимно. – Вчора я поставив крапку в стосунках зі Стеллою. Вважаю це чесним перед тим, як вкластися в наш контракт. То ж найближчим часом моє особисте життя – це ти. І так, на жаль, тебе теж розбиратимуть на запчастини жовті таблоїди. Доведеться пожертвувати часткою спокою.

– Сподіваюсь... як вирішиш розірвати наш договір, такого цирку не влаштовуватимеш і попередиш одразу, – тихо промовила я. В роті все ще стояла гіркота, тільки зараз скоріше від усвідомлення, що мене можуть так само будь-якої миті викреслити, ще й шоу з цього влаштувати.

– Це буде в контракті, – погодився Кас’ян. – Що ще тебе хвилює?

– Ти... казав про окремі спальні – я рішуче підняла до нього очі, намагаючись сховати прикре розчарування за діловим тоном. – Наявність фіктивного шлюбу передбачає, що твоє реальне особисте життя залишиться за кадром. Але... дорослому чоловіку воно таки потрібне. Тож... твої коханки теж будуть прописані в контракті?

– Діано, – він м’яко, але вагомо взяв мене за плечі, вдивляючись в мої очі. Ламаючи весь мій офіціоз. – Я хочу, щоб наш шлюб виглядав природним. І для мене дійсно важливо знешкодити Бориса. У нас... скажімо так, давні рахунки. Тож ти можеш не хвилюватися, жодних інших дівчат, поки триватиме наш шлюб, в мене не буде. Можу прописати в контракті, якщо це так для тебе важливо, – він знов ледь посміхнувся кутком губ. І яка ж ця його посмішка збуджуюча! І до біса приваблива.

– Добре, – знову видихнула я. Не відмовлятися ж від такої обіцянки! – То... ти все прораховуєш наперед і використовуєш собі на користь? – полегшення почало розливатися тілом. Разом з бажанням знову притиснутися до цих міцних грудей, вдихнути запаморочливий чоловічий запах...

– Звісно, – потиснув він плечима. – Наприклад... якщо ти напишеш ту статтю про мій приватний шоурум, вона теж зіграє на наші заручини. Уявляєш, як вчепляться в неї інші таблоїди, намагаючись розгадати, чи не тоді почалося наше кохання? Або коли – якщо я завів тебе туди і дав сфотографувати те, чого нікому до цього не давав?

– Ти... хочеш, щоб я її написала? – прямо поглянула я на нього.

– Ні. Я не збираюся примушувати тебе, це було твоє бажання. Я просто показую, що вигоду можна отримати з будь-чого. І я її бачу, так вже склалося. А тепер все ж поснідай, в нас попереду багато справ, – і він м’яко направив мене до барної стійки.

– Я... піду до Соні, – схаменулася я. – Бо вона там вже сумує, напевно.

Вивільнившись з його рук, я поспіхом налила собі кави, наклала кілька сирників зі сметаною і побігла наверх.

Соня геть не сумувала – вона обслідувала наше нове житло, іноді визираючи з балконів назовні, в шикарний сад, який майже ховав будинок від зайвих очей.

Зате засумував, схоже, Кас’ян. Бо не встигла я влаштуватися за невеличким журнальним столиком, як постукав у наші двері з тихим, інтимним:

– Діано, це я. Можна?
Друзі, а чому ви знову мовчите?(( Подайте бодай якийсь знак, хоч смайлик у коментарях ❤️