Належу тобі тимчасово

Глава 10

Кас’ян повільно відклав планшет убік. Його рухи були лінивими, розслабленими, але в кожному з них відчувалася залізна, контрольована сила.

Я вп’ялася поглядом у його обличчя, намагаючись відшукати там бодай тінь провини, ніяковості чи хоча б роздратування через те, що його спокій порушили. Але нічого такого й близько не було.

Карі очі дивилися на мене з глибокою, вичікувальною увагою. Корсак ідеально зчитував людей, і я була впевнена: мою затиснуту позу, жорсткий вузол волосся і те, як міцно я вчепилася в порожню тацю, він помітив ще до того, як я зробила повний вдих. Він знав, що я зранку тримала в руках телефон. Знав, що саме я там прочитала. І зараз просто спостерігав, чекаючи, який хід я зроблю першою.

Цей його абсолютний спокій, на тлі мого внутрішнього шторму, дратував неймовірно.

– Доброго ранку, – першим порушив тишу він. Голос Корсака звучав низько, з тією самою оксамитовою хрипотою, що й уночі, але зараз від цієї інтонації під шкірою повільно розповзався лід. – Як мала? Оксана Василівна вгодила їй зі сніданком?

Я зробила кілька кроків углиб кухні, навмисно обходячи острів по дузі, щоб тримати між нами безпечну дистанцію. З тихим дзвоном поставила тацю біля раковини і нарешті випрямилася, змусивши себе дивитися йому прямо в очі. Холодно. Офіційно. Так, як розмовляють із чужими людьми, від яких залежить твоє життя.

– Мала в захваті, дякую. Кас’яне Єгоровичу, – я навмисно підкреслила його ім'я по батькові, повертаючи кордони, які ми так необачно стерли кілька годин тому. – Я б хотіла дізнатися, коли ваші юристи підготують контракт. Я готова його вивчити і підписати. Бажано – якнайшвидше.

– Пропоную спочатку поснідати, – ледь посміхнувся куточком губ він. Цей чоловік контролював усе! Навіть те, що я ще не поснідала, тільки сестру нагодувала!

Хоча, може, це Оксана Василівна йому сказала.

– І ми домовилися на «ти», – нагадав він.

– Я не знала, чи залишалася ця пропозиція в силі зранку.

– Я не звик змінювати домовленості залежно від часу дня, – хмикнув він, не зводячи з мене пронизливого погляду. Ніби чекав, що я перша заговорю про ту кляту Стелу!

Схоже, всі ці гучні заголовки не стали для нього несподіванкою. Або він надто гарно приховував власні емоції.

– Я не голодна, – збрехала я, хоча шлунок у цей момент готовий був видати себе зрадницьким бурчанням. Проте я не була готова снідати разом з ним. Надто вже ці спільні трапези стирали бар’єри і створювали ілюзію... гарних сімейних відносин.

Зупинившись з іншого боку кухонного острова, аби не надто наближатися, я обережно спитала:

– Якщо ти передумав щодо контракту... краще просто скажи мені зараз.

– З чого я мав передумати? – підняв він брову. І додав більш серйозно: – Діано, я не роблю пустих пропозицій і не забираю назад своє слово. Якщо я зробив пропозицію, значить, ретельно все продумав і думку не мінятиму.

– Було надто замало часу, щоб ретельно все продумати, – знизала я плечима.

– Я швидко думаю, – запевнив мене Корсак, знову посміхаючись. – Мої юристи готують контракт, він скоро буде. Я не став будити їх вночі.

Здається, мої щоки трохи порозовішали. Дійсно, це ж не настільки терміново, щоб підіймати людей серед ночі. Зараз тільки ранок.

– Добре, – кивнула я.

Кас’ян повільно підняв чашку, зробив невеликий ковток еспресо і поставив її назад на мармур із тихим, глухим стукотом. Погляд його карих очей став ще темнішим.

– Тож поки що пропоную тобі побути просто моєю гостею. І все ж таки поїсти. Оксана Василівна дуже образиться, якщо її сирники охолонуть.

Він кивнув на закриту скляну тарілку-ковпак, яка стояла трохи далі на столі, і яку я в стані паніки навіть не помітила.

Його турбота знову була настільки природною, що це починало по-справжньому лякати. Вона не в’язалася з тим крижаним хижим Корсаком, про якого гудів увесь інтернет. Який в свої двадцять вісім встиг приборкати складний трастовий фонд і дістатися капіталу власної родини. Що мало кому вдавалося.

– Ти завжди такий спокійний? – не втрималася я, відчуваючи, як моя залізна броня дає тріщину під його нестерпно рівним поглядом. – Навіть коли твою репутацію і... особисте життя розбирають на запчастини в кожному світському пабліку?

Кас’ян ледь помітно примружився. На його губах знову з’явилася та сама хижа, ледве вловима посмішка, яку я сьогодні вже бачила на фото в таблоїді. Тільки зараз вона призначалася мені.

– То ти про ранкові новини, – промовив він, і в його голосі не здригнулася жодна нота. Він спокійно відсунув свій планшет убік, ніби все, що там було написано, мало менше значення, ніж колір мого халата. – Тебе бентежать заголовки про мої заручини, Діано?

– Це... було трохи несподівано, – озвалася я. – Звісно, я не зазіхаю на твоє особисте життя і... на плани поза нашим контрактом. Але... так, мабуть, мені було б легше почути від тебе чіткі межі щодо всього цього.

– Якщо так гримять видання з приводу моїх уявних заручин зі Стелою, уявляєш, як вони вибухнуть з приводу справжньої пропозиції тобі?

Що? Здається, я так і стояла, ледь не відкривши від здивування рот. А Кас’ян вже щиро і дуже тепло посміхався.

– То... це був прорахунок?

Він відірвався від стільниці й зробив кілька повільних кроків, огинаючи острів. Зупинився так близько, що я відчула тонкий жар, який ішов від його тіла, але Кас’ян не поспішав торкатися мене. Його руки вільно лягли на край мармурової стільниці по обидва боки від моїх стегон, практично затискаючи мене в пастку.

– Це був прощальний подарунок, але журналістам постійно треба зі всього роздути якусь вигадану історію, – промовив тихо, майже інтимно. – Вчора я поставив крапку в стосунках зі Стелою. Вважаю це чесним перед тим, як вкластися в наш контракт. То ж найближчим часом моє особисте життя – це ти. І так, на жаль, тебе теж розбиратимуть на запчастини жовті таблоїди. Доведеться пожертвувати часткою спокою.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше