Глава 10

Кас’ян повільно відклав планшет убік. Його рухи були лінивими, розслабленими, але в кожному з них відчувалася залізна, контрольована сила.

Я вп’ялася поглядом у його обличчя, намагаючись відшукати там бодай тінь провини, ніяковості чи хоча б роздратування через те, що його спокій порушили. Але нічого такого й близько не було.

Карі очі дивилися на мене з глибокою, вичікувальною увагою. Корсак ідеально зчитував людей, і я була впевнена: мою затиснуту позу, жорсткий вузол волосся і те, як міцно я вчепилася в порожню тацю, він помітив ще до того, як я зробила повний вдих. Він знав, що я зранку тримала в руках телефон. Знав, що саме я там прочитала. І зараз просто спостерігав, чекаючи, який хід я зроблю першою.

Цей його абсолютний спокій, на тлі мого внутрішнього шторму, дратував неймовірно.

– Доброго ранку, – першим порушив тишу він. Голос Корсака звучав низько, з тією самою оксамитовою хрипотою, що й уночі, але зараз від цієї інтонації під шкірою повільно розповзався лід. – Як мала? Оксана Василівна вгодила їй зі сніданком?

Я зробила кілька кроків углиб кухні, навмисно обходячи острів по дузі, щоб тримати між нами безпечну дистанцію. З тихим дзвоном поставила тацю біля раковини і нарешті випрямилася, змусивши себе дивитися йому прямо в очі. Холодно. Офіційно. Так, як розмовляють із чужими людьми, від яких залежить твоє життя.

– Мала в захваті, дякую. Кас’яне Єгоровичу, – я навмисно підкреслила його ім'я по батькові, повертаючи кордони, які ми так необачно стерли кілька годин тому. – Я б хотіла дізнатися, коли ваші юристи підготують контракт. Я готова його вивчити і підписати. Бажано – якнайшвидше.

– Пропоную спочатку поснідати, – ледь посміхнувся куточком губ він. Цей чоловік контролював усе! Навіть те, що я ще не поснідала, тільки сестру нагодувала!

Хоча, може, це Оксана Василівна йому сказала.

– І ми домовилися на «ти», – нагадав він.

– Я не знала, чи залишалася ця пропозиція в силі зранку.

– Я не звик змінювати домовленості залежно від часу дня, – хмикнув він, не зводячи з мене пронизливого погляду. Ніби чекав, що я перша заговорю про ту кляту Стеллу!

Схоже, всі ці гучні заголовки не стали для нього несподіванкою. Або він надто гарно приховував власні емоції.

– Я не голодна, – збрехала я, хоча шлунок у цей момент готовий був видати себе зрадницьким бурчанням. Проте я не була готова снідати разом з ним. Надто вже ці спільні трапези стирали бар’єри і створювали ілюзію... гарних сімейних відносин.

Зупинившись з іншого боку кухонного острова, аби не надто наближатися, я обережно спитала:

– Якщо ти передумав щодо контракту... краще просто скажи мені зараз.

– З чого я мав передумати? – підняв він брову. І додав більш серйозно: – Діано, я не роблю пустих пропозицій і не забираю назад своє слово. Якщо я зробив пропозицію, значить, ретельно все продумав і думку не мінятиму.

– Було надто замало часу, щоб ретельно все продумати, – знизала я плечима.

– Я швидко думаю, – запевнив мене Корсак, знову посміхаючись. – Мої юристи готують контракт, він скоро буде. Я не став будити їх вночі.

Здається, мої щоки трохи порозовішали. Дійсно, це ж не настільки терміново, щоб підіймати людей серед ночі. Зараз тільки ранок.

– Добре, – кивнула я.

Кас’ян повільно підняв чашку, зробив невеликий ковток еспресо і поставив її назад на мармур із тихим, глухим стукотом. Погляд його карих очей став ще темнішим.

– Тож поки що пропоную тобі побути просто моєю гостею. І все ж таки поїсти. Оксана Василівна дуже образиться, якщо її сирники охолонуть.

Він кивнув на закриту скляну тарілку-ковпак, яка стояла трохи далі на столі, і яку я в стані паніки навіть не помітила.

Його турбота знову була настільки природною, що це починало по-справжньому лякати. Вона не в’язалася з тим крижаним хижим Корсаком, про якого гудів увесь інтернет. Який в свої двадцять вісім встиг приборкати складний трастовий фонд і дістатися капіталу власної родини. Що мало кому вдавалося.

– Ти завжди такий спокійний? – не втрималася я, відчуваючи, як моя залізна броня дає тріщину під його нестерпно рівним поглядом. – Навіть коли твою репутацію і... особисте життя розбирають на запчастини в кожному світському пабліку?

Кас’ян ледь помітно примружився. На його губах знову з’явилася та сама хижа, ледве вловима посмішка, яку я сьогодні вже бачила на фото в таблоїді. Тільки зараз вона призначалася мені.

– То ти про ранкові новини, – промовив він, і в його голосі не здригнулася жодна нота. Він спокійно відсунув свій планшет убік, ніби все, що там було написано, мало менше значення, ніж колір мого халата. – Тебе бентежать заголовки про мої заручини, Діано?