Глава 9-продовження

– Йдемо, покажу тобі ванну, а поки вмиватимешся, принесу сніданок, – скомандувала я, збираючи волосся у жорсткий, тугий вузол на потилиці.

Сонька радісно підстрибнула, з цікавістю роздивляючись виділені нам кімнати.

Спускаючись величезними мармуровими сходами, я буквально втискала голову в плечі, очікуючи щомиті зіштовхнутися з господарем будинку. Але перша палуба зустріла мене не хижаком-мільярдером, а запаморочливим ароматом ванілі, кориці та свіжої випічки.

На кухні панував ідеальний лад. Біля плити поралася огрядна, неймовірно затишна жінка у білосніжному фартуху. На її доброму обличчі світилися зморшки довкола очей, які бувають лише у людей, що  з любов’ю дивляться на світ. Побачивши мене, вона щиро посміхнулася, і ця посмішка була настільки привітною й домашньою, що я вперше за ранок видихнула.

– Ой, доброго ранку! А я якраз думаю, коли ж наші гості прокинуться, – лагідно промовила вона, витираючи руки об рушник. – Мені Тимофій передав, що у нас маленька панночка оселилася. Я Оксана Василівна, тутешня кухарка.

– Доброго ранку... Я Діана. Мені б для сестрички щось перекусити, – ніяково попросила я, не дуже розуміючи, як поводитися. Та наче мене не прийняли за хижу мисливицю за мільярдерами.

– Ой, святе діло! Діточок я годувати люблю, у самої троє онуків, такі вже непосиди, – Оксана Василівна заклопотано закивала і зашуршала біля столу. – Зараз ми все організуємо в найкращому вигляді.

За лічені хвилини на великій срібній таці з’явилася тарілка з пухкими, золотавими панкейками, политими янтарним кленовим сиропом і прикрашеними свіжою лохиною. Поруч кухарка поставила кришталеву склянку з теплим какао та маленьку піалку з домашнім сиром.

– Ось, тримайте, дорогенька. Несіть малій, хай смакує. А ви самі каву питимете? Чи, може, яєчню посмажити?

– Ні, дякую, я пізніше, – тихо відповіла я, вдячно забираючи важку тацю. – Величезне вам спасибі.

Я швидко піднялася назад, наче за мною хтось гнався. Соня від одного вигляду панкейків ледь не заверещала від захвату. Поки вона з апетитом уплітала сніданок, розмазуючи сироп по щоках, я сиділа поруч, машинально погладжуючи її по спині, а в голові крутилися знімки з діамантами.

«Я викручу цей матеріал, – запевняла я себе, дивлячись у вікно. – Зроблю такий акцент на закритій колекції, що преса сама приповзе за подробицями».

Коли тарілка спорожніла, а Соня, сита й задоволена, вмостилася на диванчику і витягла з рюкзачка свої розмальовки, я зібрала посуд.

– Зараз віднесу і повернуся, – попередила. Сестра кивнула, перебираючи фломастери. Хоч би диван не заплямувала, вона в мене як малює – все навкруги стає кольоровим.

Та я нічого не стала казати, тихо вийшла в коридор, тримаючи тацю перед собою, як щит. Напруга знову скувала м’язи. Потрібно дізнатися про контракт, тільки в кого? Шукати Кас’яна? Щось мені геть не хотілося його бачити, бо він точно грається чужими життями. Йому нічого не вартувало привезти нас сюди, і так само може передумати й викинути.

Може, піти до Тимофія? Чи він щось знає? Хотілося розставити всі крапки над «і» в цьому фіктивному шлюбі, який після ранкових новин здавався мені витонченим знущанням.

Я ступила на кухню, збираючись поставити посуд у раковину, але так і завмерла на порозі, ледь не впустивши срібну тацю вдруге за добу.

Оксани Василівни там уже не було.

Біля темної мармурової стільниці, спираючись на неї стегном, стояв Кас’ян. Перед ним виходила ароматом кави велика біла чашка, з якої ще тяглася тонка цівка пари – кухнею розносився гіркуватий, міцний аромат свіжого еспресо. На невеликій тарілці лежав наполовину з’їдений тост із сиром.

Зараз Корсак не мав того розслабленого домашнього вигляду, як уночі, але й не був застебнутий на всі ґудзики, як на фотографіях у таблоїдах. На ньому була бездоганна біла сорочка, проте верхні ґудзики залишалися зухвало розстебнутими, а рукава недбало закочені до ліктів, оголюючи сильні, засмаглі передпліччя з чітким малюнком вен. На зап’ясті тьмяно виблискував масивний годинник, вартість якого, мабуть, дорівнювала бюджету невеликого міста.

Він тримав у руках планшет, зосереджено гортаючи стрічку, але варто було моїм капцям тихісінько шурхнути по паркету, як його голова зметнулася. Карі очі – глибокі, уважні й абсолютно спокійні – вп’ялися прямо в мене.

Від нього пахло свіжістю після душу, дорогою кавою та тим самим магнетичним парфумом, який уночі так нахабно кружляв мені голову. Жодної ознаки провини чи ніяковості на його обличчі не було. Він дивився на мене так, ніби не його ім’я зараз полоскали всі жовті пабліки країни.\

Мої любі, нас вже більше 600! Не уявляєте, як мене це надихає! Якщо історія вам відгукується, будь ласка, поставте вподобайку!❤️