Глава 8-проодвження

– Я... просто не уявляю, що буде з моїм життям. У мене вдома залишилося все. Мої речі, мій робочий ноутбук. І...

Я замовкла на секунду, судомно ковтнувши повітря, відчуваючи, як до очей підступають гарячі сльози від власної безпорадності.

– У Сонечки там улюблені іграшки, книжки... Лялька, яку мама подарувала незадовго до смерті. Речі, зошити. І школа... Соні треба ходити до школи, у неї третій клас, не можна просто сховати її тут за високим парканом.

Я говорила швидко, майже без зупинок, стискаючи пальцями теплу порцеляну чашки.

– Це взагалі не проблема, Діано, у вас буде все необхідне.

– Але... не наше, так? – я прикусила губу.

Я розуміла, що він і не помітить витрат на кілька речей для мене чи Соні. Але ж в нас дома наша пам’ять. Те, що нам дороге! І новий комп’ютер не замінить мої напрацьовки!

– Це все, що тебе турбує? Чи є ще щось? – Кас’ян питав уважно, ніби для нього це дійсно було важливо. А мені просто необхідно було поділитися з кимось. Бо друзям дзвонити я чесно не ризикнула.

– Я так відчайдушно тікала від пастки Бориса, що добровільно прийшла до вас. Але мені страшно. Страшно, що цей ваш розкішний будинок – просто інша клітка, і я роблю найбільшу помилку у своєму житті, привівши сюди сестру. Що я... зраджую мамину спадщину.

Я виговорилася і завмерла, злякавшись власної сміливості. Він намагається мене врятувати, тим паче не безкоштовно – йому дістанеться елітний журнал, в якому більше не буде брудних статей про Корсака! А я тут виношу йому ж мозок своїми страхами і підозрами.

Але Корсак не ворухнувся. Він уважно вислухав моє сумбурне марення, не перебивши ні єдиним словом. Тільки його погляд став глибшим і якось дивно потеплішав. Він спокійно посунув чашку ближче до моїх рук.

– Зроби ковток, Діано, – промовив тихо і вагомо. І в цьому спокійному тоні було стільки заземлюючої сили, що я слухняно ковтнула гарячу рідину. Вона приємно обпекла горло. – А тепер послухай мене. Твій журнал ніхто не змусить тебе кинути. Працюй скільки завгодно, якщо тобі це потрібно. Щодо речей... в тебе є з собою ключі? Від дому, маю на увазі.

– Так. У клатчі.

– Тоді взагалі ні про що не переймайся. Завтра Тимофій візьме кількох хлопців, поїде до твоєї квартири і забере абсолютно всі ваші речі. Коли Бориса там не буде. Щодо самої квартири, доведеться трохи перечекати, але вона теж залишиться твоєю. Щодо школи – за Сонею буде закріплена машина з водієм з моєї особистої охорони. Охорона возитиме її на уроки і забиратиме назад прямо до цих воріт. Якщо хочеш, школу можемо змінити. Принаймні поки Бориса не нейтралізовано. Подумай про це.

Він трохи нахилився вперед, і я відчула його тонку, суто чоловічу присутність – від нього пахло свіжістю після душу та якимись ледь чутними дорогими парфумами чи гелем.

– І щодо пастки... Я розумію твій страх. Ти ніколи мене не знала, і раптом опинилася тут. Але я даю тобі слово, Діано: я ніколи не завдам шкоди ні тобі, ні твоїй сестрі. Ви не в клітці. Ви під моїм захистом. Це різні речі. А зараз – доїдай і спробуй заснути. Тобі потрібні сили на завтра, коли ми підпишемо папери.

– А далі? – пробурмотіла я. – Ми не можемо просто раптом оголосити всім, що вирішили одружитися.

– Доведеться помелькати перед пресою. Зробити пропозицію.

Серйозно? Він робитиме мені офіційну пропозицію перед пресою?!

– Завтра все обговоримо, – закінчив він, підіймаючись. – Посуд залиш, – додав, побачивши, що я збираюся нести тарілку до раковини. – Все приберуть. Відпочивай, бо Соня прокинеться раніше за тебе і не дасть тобі поспати.

Я дивилася на нього і вперше за останні місяці мені здалося, що залізний обруч навколо моїх грудей розтиснувся. Небезпека не зникла, але поруч із цим дивовижним, спокійним чоловіком вона раптом здалася цілком здоланою.

Він простягнув мені руку, я вклала свою. Дотик був незвично м’який, теплий. Так і згадувалося, як я ридала на цих сильних грудях.

Він довів мене до самої спальні. А я віддала йому ключі від власного дома.

– Сподіваюся, вночі ми більше не зустрінемось, її залишилось надто мало, – посміхнувся наостанок. – І до речі, в твоїй кімнаті біля дзеркала на тумбочці має бути бездротова зарядка. Пошукай.

І я дійсно знайшла ту зарядку, а потім лягла і заснула на подив заспокоєною.

Та на ранок від цього спокою не залишилось ані сліду: на мене чекав шалений удар під дих!

Здогадалися?😁