Глава 7

Раніше мене б це завело. Вона взагалі непогано мене заводила.

Але не зараз. Зараз її торкання чомусь викликали лише роздратування.

– Я хочу віддячити тобі, – прошепотіла вона, розпускаючи губами мій галстук. – Повністю. Так, як умію тільки я. Поїхали до тебе? Почнемо в машині, а вдома... я втілю будь-яку твою фантазію. Наша майбутня... історія заслуговує на особливу ніч.

Вона впевнено потягнулася за поцілунком, чекаючи, що я, як завжди, піддамся чистому чоловічому інстинкту.

Я перехопив її зап'ястя. Жорстко. Так, що її пальці застигли на моїх грудях.

– Яка наша історія, Стелло? – холодно обірвав я, не зрушуючи з місця і дивлячись на неї абсолютно тверезим поглядом.

Вона розгублено моргнула, на її обличчі на секунду проступила маска невпевненості, але світська левиця швидко повернула собі грайливий тон.

– Кас, ну що ти такий серйозний? Тобі не сподобався мій сюрприз? Але ж каблучка надто ідеальна!

Я спокійно, але наполегливо зняв її руки зі свого тіла і відсунувся до протилежних дверей, збільшуючи дистанцію до максимуму. Стелла залишилася сидіти посеред шкіряного сидіння, раптово злякана моїм відстороненим виглядом.

– Каблучка ідеальна, – відчеканив я, поправляючи комір сорочки. – Це твій прощавальний подарунок, Стелло. Вихідна допомога за три місяці бездоганної гри в «кохану жінку». Ти отримала свій бонус, контракт закритий.

Її обличчя миттєво зблідло, світський глянець злетів, оголюючи хижу, розлючену сутність. Очі звузилися.

– Що?.. Що ти говориш? Який контракт? Ми ж... Ти купив мені каблучку! Завтра преса напише про наші заручини! Ти не можеш просто так мене викинути після цього!

– Які заручини, Стелло? – звузив я очі і вона зрозуміла, що бовкнула зайвого.

В нас був контракт. Чіткий, складений моїми юристами. Ніяких заручин, ніяких вагітностей. Як тільки я вирішу – відносини розриваються. Вона знала, на що йшла, я нічого не приховував.

– Преса буде припускати і будувати теорії, – продовжив я холодно. Бо вона мене дійсно розчарувала. Я думав, вона розумніша і не плекає марних надій, а просто отримує максимум зі статуса моєї супутниці. – А за кілька днів зрозуміє, що це було прощавання. Ти залишаєш собі діамант і статус «колишньої Корсака», що само по собі відкриє тобі майже будь-які двері. Завтра зранку мої юристи зв’яжуться з тобою.

Стелла на секунду застигла. Під шаром бездоганного макіяжу її обличчя залишалось блідим, пальці судомно стиснулися в кулак. Світський глянець вже не міг приховати дикий шок.

Але я не вибирав би коханку, яка стане влаштовувати банальні істерики з криками. Стелла була надто розумною для цього. Вона закрила очі, зробила глибокий вдих, приборкуючи гнів, і коли знову подивилася на мене, в її очах блищали цілком переконливі сльози.

Вона не стала відсуватися. Навпаки – м'яко, тремтячою долонею торкнулася мого плеча.

– Кас... любий, що ти таке кажеш?

– Що прощальний подарунок більше ніж щедрий, ти так не вважаєш?

Стелла прикусила губу. Підняла на мене блакитні очі, спокушаючи:

– То може дозволиш і мені зробити тобі прощальний подарунок? – вона знову торкнулася пальцем моїх грудей, натякаючи.

Та от незадача, потрапила саме в те місце, де зовсім недавно я відчував гарячі сльози Діани.

– До тебе чи до мене? Чи тут? – прошепотіла Стелла, закусивши губу.

– Треба було викликати тобі таксі, – промовив я на тон холодніше.

Вона зрозуміла, що я непохитний, і миттєво змінила тактику. Маска ображеної, але безмежно люблячої й покірної жінки лягла на її обличчя ідеально. Вона сумно посміхнулася і злегка опустила голову:

– Добре... Якщо ти так вирішив, я не стану влаштовувати сцен і псувати тобі репутацію. Я прийму цю каблучку. Але знай... – вона підняла на мене повні туги очі, вкладаючи в голос усю свою акторську майстерність: – Моє серце не купити жодними ювелірними чеками. Те, що було між нами ці три місяці, для мене значить набагато більше, ніж папери твоїх юристів. Я просто буду поруч, якщо я тобі знадоблюся. Чекатиму.

Машина плавно загальмувала біля її під'їзду. Охоронець уже відкривав двері. Стелла обережно вийшла, наостанок кинувши на мене довгий, повний німого докору та надії погляд, і тихо зачинила за собою двері.

Я промовчав. З жінками часто так. Наче все обговориш, на все згодні, а як настає час розлучатися – одна з десяти уходить гідно. Стелла ще непоганий варіант.

– Додому, – кинув я водієві.

Позашляховик рушив з місця, виїжджаючи на нічну трасу. Я розстебнув верхні ґудзики сорочки, нарешті скидаючи з себе цей липкий шлейф її парфумів. Справа зі Стеллою була закрита. Минуле залишилося позаду.

Дістав телефон. Година ночі. Повідомлення від Тимофія: «Все гаразд».

В грудях знову дивно, голодно тьохнуло. Вперше за довгий час я з нетерпінням чекав повернення у власну фортецю. Машина летіла крізь темряву, і мені до біса хотілося ще раз заглянути в глибокі, палаючі очі Діани Світоліної.

Любі мої... 🥹✨

Я хочу сказати величезне, щире ДЯКУЮ кожному з вас, хто відгукнувся на моє минуле звернення! Тим, хто знайшов хвилинку поставити вподобайку, написати тепле слово.

Ви навіть не уявляєте, як ваші слова підняли мені настрій і повернули крила! Бачити ваш відгук – це найбільше щастя для автора. Дякую, що ви зі мною й так сильно підтримуєте історію! 🖤

І невеличка пояснювальна записочка: вчора проди не було, тому що я з головою поринула у фінал і закінчувала книгу «Мій неадекватний власник»! 🥳

Дякую за ваше терпіння й розуміння. Відтепер намагатимусь викладати проди щодня! Приємного читання нової глави! 🥰🌸