Глава 6

Кас’ян

Ми підійшли до фуршетної зони якраз у той момент, коли Борис вчергове відірвав слухавку від вуха і з роздратуванням тихо крізь зуби вилаявся, судомно тицяючи пальцем у темний екран. Нервуєш, пацюку? Світоліна не бере слухавку, а твій бездоганний план із затискання її в кут починає розсипатися?

Підходити до нього самому чи, тим паче, заговорювати першим було нижче мого статусу. Я не збирався бруднити об Траса язик. Але відрізати його від телефона мінімум на дві години, поки Тимофій забирає дівчинку, було стратегічно необхідно.

Уповільнивши крок, я невимушено повів Стеллу повз фуршетний стіл – якраз так, щоб пройти за спиною Бориса. Коли між нами залишався якийсь метр, я нахилився до вуха своєї супутниці і тихо, але виразно промовив:

– Невже і цей стерв'ятник звідкись дізнався про таємний лот? Навіть сюди притягся своїм гнилим носом пресу нюхати.

Стелла на секунду завмерла, її очі в шоці округлилися. Вона різко повернула голову до мене, забувши про свій світський глянець.

– Кас’яне... Що за таємний лот? – так само тихо, але з шаленим азартом запитала вона. – Тут буде закритий продаж? Коштовність не з каталогу?

Я навмисне скривився, виказуючи на обличчі роздратування, ніби бовкнув зайве і тепер шкодую про це.

– Забудь, Стелло. Сама все побачиш, – сухо обірвав я її, м'яко, але наполегливо підштовхуючи вперед, далі від фуршету.

Не озираючись, боковим зором я зафіксував те, що й очікував побачити. Борис завмер. Його палець застиг над екраном мобільного, а погляд хижо вп'явся нам услід.

Професійний слух головного редактора таблоїда спрацював бездоганно – він заковтнув наживку з потрохами. Сенсація про секретний лот, який не увійшов до жодних списків, перекрила для нього все: і зниклу дівчину, і її журнал.

Борис заховав телефон у кишеню піджака і рушив у бік перших рядів. Тепер цей пацюк нікуди не піде. Він сидітиме тут до останнього удару молотка, боячись пропустити хоч секунду і рознюхуючи кожну мою дію.

За чверть години оголосили початок благодійного аукціону.

Ми зі Стеллою зайняли свої місця. Борис сидів через три крісла від нас, раз у раз кидаючи на мене важкий, липкий погляд.

Гості оживилися, спалахували камери допущених репортерів. Борис іноді діставав телефон, все сподівався отримати повідомлення від Діани, вочевидь. Але від аукціону не відволікався, хоча й участі не брав. Не його рівень. Наскільки мені відомо, він не гребує штучними алмазами, що в рази дешевші і для прошарку, який сьогодні тут зібрався, є ганьбою.

Коли на подіум винесли один із головних лотів відомого ювелірного дому – каблучку з рідкісним трикаратним рожевим діамантом в оточенні платини, – Стелла поруч зі мною ледь чутно зітхнула. Подалася вперед, її очі заблищали від щирого захоплення. Вона знала толк у коштовностях.

– Кас’яне, подивись на це диво, – прошепотіла вона, притискаючись до мого плеча. – Огранування просто божественне. Мені здається, цей камінь створений для того, щоб прикрашати тонку жіночу руку. Особливо на безіменному пальці. Вона ідеально пасувала б до моєї нової сукні на наступному рауті.

Сталла дивилася на мене з німим благанням, упевнена, що повністю контролює ситуацію.

Дівчина у сріблястій сукні, яка виносила лот, помітила вогник в очах моєї супутниці і піднесла виріб до нас, простягаючи на оксамитовій подушці:

– Приміряйте, пані!

Стелла поглянула на мене, бажаючи, щоб я вдягнув їй прикрасу особисто. Та це вже виходило за межі моєї благодійності. Дівчина відчула напругу і спритно взяла каблучку тонкими пальчиками:

– Давайте я вам допоможу. Ви не захочете її знімати!

В цьому жодної секунди не сумніваюсь.

Стелла підставила безіменний палець правої руки. Каблучка виявилась трохи завелика, але моя супутниця зробила вигляд, що не бачить цього. Почала оглядати власні пальці закоханим поглядом:

– Це неймовірно, любий!