Глава 4

Я дивилася на його долоню, в голові панував хаос. З одного боку був Борис із його петлею на моїй шиї, шлюбом-вироком і дитбудинком для Соні. З іншого – Корсак. Людина, яку три місяці розпинали на сторінках мого журналу, і яка зараз пропонувала мені рятівне коло за ціною мого власного прізвища.

На порятунок це схоже не було. Скоріше на стрибок у пащу до іншого хижака, але цей хижак принаймні не намагався мене задушити, а пропонував чесний обмін.

– Я... – я ковзнула поглядом по його обличчю, намагаючись знайти бодай натяк на підступ. Голос усе ще зрадницьки тремтів. – Я маю бути впевнена, що Соня буде в абсолютній безпеці. Борис хитрий. Коли я зможу... ознайомитися з цим контрактом? І чи дозволять мені ваші юристи внести туди правки, якщо це буде необхідно? Я хочу, щоб усе було чесно, Кас’яне Єгоровичу. Без дрібного шрифту під зірочками.

Корсак не прибрав руки. Навпаки, кутики його губ знову ледь помітно піднялися вгору, але тепер це була радше схвальна посмішка. Йому, схоже, подобалося, що навіть після істерики я намагаюся мислити раціонально.

– Мої юристи підготують папери до ранку, Діано, – спокійно відповів він. – Ти зможеш вивчити кожну кому, але тільки ти, наш контракт не підлягає розголошенню. Якщо будуть потрібні пояснення, мої адвокати все тобі пояснять. Я граю чесно, Світоліна. Мені потрібен чистий результат, а не судові тяганини з тобою через порушення пунктів.

Він злегка ворухнув пальцями:

– То як? По руках?

Я глибоко вдихнула, ніби перед стрибком у крижану воду, і повільно опустила тремтячу долоню в його велику, гарячу руку. Його пальці миттєво замкнулися навколо моїх, даруючи дивне, майже забуте відчуття захищеності.

Кас'ян не дав мені й секунди на те, щоб оговтатися чи передумати. Одна його рука ще тримала мою, а інша вже діставала мобілку з кишені. Він миттєво переключився в режим жорсткого бізнес-стратега, для якого кожна хвилина була на вагу золота.

Я випустила пальці з його долоні, але відчуття гарячого тепла все ще трималося на шкірі.

– Де зараз твоя сестра? – швидко запитав він. – Трас тут, на виставці, і він упевнений, що все під контролем. Це найкраще вікно можливостей, щоб зіграти на випередження. Поки він зайнятий, ми маємо вивезти дитину.

– Вона вдома у подруги, – мій голос усе ще трохи тремтів, але паніка відступала, поступаючись місцем чіткому розумінню: процес запущено. – З її мамою.

– Дзвони їй, – промовив Корсак, суворо дивлячись на мене. – Скажи, що зараз заїдеш і забереш малу. Вона не донесе Борису?

– Та ні, з нею спілкувалася мама і трохи я. Він не надто брав участь у вихованні, – я сама відчула, як щелепи сердито стиснулися.

Тремтячими пальцями витягла з клатча телефон і набрала номер. Серце калатало десь у горлі, поки в слухавці лунали довгі гудки. Нарешті Аліна відповіла. Я змусила свій голос звучати максимально спокійно, хоча всередині все ходило ходором. Сказала, що плани змінилися, що я вже їду за Сонечкою. Дуже вибачалася, що так пізно.

Щойно я скинула виклик, Кас'ян уже притис свій телефон до вуха і заговорив низьким, залізним тоном, який не терпів заперечень:

– Альберте, приготуй першу машину на закритій підземній парковці. Зараз до вас спуститься Діана Світоліна. Супроводжуйте її за міською адресою, підніметеся разом із нею в будинок, допоможете забрати сестру й речі. Звідти – везіть обох прямо в мою резиденцію. Постав туди подвійну зміну охорони. І ще мені сюди терміново чисту білу сорочку.

Він завершив дзвінок і повернувся до мене. Я дивилася на нього, відчуваючи, як страх знову підбирається до горла.

– До вашої резиденції? – перепитала, зробивши крок назад. – Але... але Борис одразу все зрозуміє! Коли він повернеться додому і не застане нас, він просто оскаженіє. Він підніме на ноги всю поліцію, він...

– Борис Трас – це моя турбота, – Кас'ян підійшов ближче, і його спокійний, упевнений погляд подіяв на мене як холодний душ. – Ти ж розумієш, що тобі не можна повертатись? Він або забере Соню, або силоміць приведе РАЦС до тебе додому. Повір, він знає, як це зробити. У моєму маєтку ви обидві будете в абсолютній безпеці, туди він не прорветься навіть із цілою армією адвокатів і бандитів. Я триматиму його тут, на аукціоні, стільки, скільки знадобиться, і відволікатиму увагу. Звикай, Діано. З цього моменту твої проблеми вирішую я.

Він розвернувся до однієї з темних стін шоуруму, оббитих дорогими декоративними панелями. Приклав долоню до ледь помітного, замаскованого біометричного датчика. Десь у глибині стіни клацнув електронний замок, і частина панелі беззвучно відійшла вбік, відкриваючи прохід до приватного евакуаційного ліфта.

– Тобі не варто показуватися в залі з розмазаною косметикою, – Корсак кивнув на прохід. – Цей ліфт веде прямо на закриту VIP-парковку. Мої люди вже там. Іди.

Він чекав, що я зроблю крок у прохід, але прямо на порозі в мені раптом прокинулося дещо несподіване. Моя професійна хватка. Моя журналістська гордість. Якщо Кас'ян дійсно збирався врятувати «Prime Status» і зробити його частиною свого холдингу, я мала дати нашому першому спільному номеру вибуховий матеріал. Статтю про Ювелірне Експо чекають. Мою статтю!

Я зупинилася і повернула голову до скляних вітрин, де під точковими лампами іскрилися алмази чистої води.

– Кас’яне... – я подивилася мільярдеру прямо в очі. – Якщо ми вже тут... дозвольте зробити знімки. Якщо ви рятуєте мій журнал, дайте мені зброю, щоб підняти його рейтинги. І ваші також.

Корсак на секунду завмер. Його брови виразно злетіли вгору, а в карих очах промайнуло щире здивування, яке миттєво змінилося ледь помітною, але тепер уже точно схвальною, поважною посмішкою. Він явно не чекав, що дівчина, яка кілька хвилин тому мурзала його сорочку, зараз так зухвало вимагатиме робочий ексклюзив.

– У тебе рівно хвилина. Знімай.

Я швидко підняла телефон, підійшла до центральної вітрини і зробила кілька чітких, професійних кадрів під різними кутами. Холодний блиск каменів ідеально лягав на матрицю камери, компоновати знімки виявилось одне задоволення. Ніби дизайнери все тут прорахували саме так, щоб воно виглядало бездоганно з будь-якого боку! Це був бомбичний матеріал для обкладинки.