Глава 1

Папка з товстої шкіри влучила прямо в кришталеву вазу на журнальному столику. Осколки з дзвоном розлетілися по підлозі вітальні, але Борис навіть не здригнувся. Його обличчя перекосило від люті, очі налилися кров’ю.

– Коли?! – волав він. – Коли твою матір встиг штовхнути біс, щоб вона склала цей клятий заповіт?! – він майже задихався від гніву, розпатланий, з розстебнутим коміром сорочки. – Журнал має бути моїм! Я поклав на цей медіа-холдинг п'ять років свого життя, а вона віддала все вам із Сонею?!

Я стояла біля електронного каміна, до болю стискаючи пальці. Серце зайшлося, долоні заніміли, але я змушувала себе дихати рівно. Адвокат повідомив нас не більше години тому, але я не очікувала такої реакції від свого вітчима. Він завжди здавався зваженою людиною. І з мамою в них були чудові стосунки.

Але те, що він влаштував зараз, через три місяці після маминого похорону, переходило всі межі. В мене ще не переболіла ця діра в серці, матуся все ще снилася мені ночами, а він... Він влаштовує скандал за спадщину?!

– Мама створила цей холдінг задовго до твого приходу, Борисе, – мій голос прозвучав тихіше, ніж хотілося б, але в ньому не було тремтіння. – Мабуть, вона так захистила його.

– Захистила?! – він хрипко, гидко засміявся, зробивши різкий крок у мій бік. – Ти нічого не отримаєш, Діано. Я не втрачу цей холдинг через підозрілу стерво чи її надто порядну доньку!

Він підійняв папку і жбурнув на стіл, поряд із калюжею води від розбитої вази.

– Підписуй. Це наш шлюбний контракт. Ми розпишемось і ти переведеш все на мене.

Мене наче окропом обдало. Повітря у вітальні раптом забракло, а стіни навколо хитнулися. Огида підкотилася до самого горла, щільна, масна, ледь не занудило.

– Ти з глузду з'їхав?! – закричала я, втрачаючи контроль над заготовленим спокоєм. – Мама померла три місяці тому! Як ти взагалі можеш таке пропонувати?! Ти спав у її ліжку! Як на нас люди подивляться, ти подумав своїми хворими мізками?!

– Мені байдуже, як на нас подивляться! – Борис рвонув уперед і боляче вхопив мене за передпліччя, впиваючись пальцями в шкіру. – Мені потрібен цей журнал. Я вже майже... – він перервав сам себе і скрипнув зубами, вилискуючи своїми світлими очиськами. – Якщо ти станеш моєю дружиною, юридично я закрию всі питання і щодо бізнесу, і щодо твоєї малої.

Згадка про Соню змусила мене здригнутися. Моя восьмирічна сестричка зараз була в гостях у подруги, і слава богу, що вона цього не чула.

– Пусти! – я щосили смикнула рукою, вириваючись із його хватки. – Я нічого не підпишу! Я заберу Соню, і ми підемо з цього дому. Тобі нічого не світить!

– Спробуй, – Борис вирівнявся, і на його обличчі з'явилася крижана, задоволена посмішка хижака, який точно знає, куди бити. – Тільки-но ти вийдеш за поріг, я заблокую всі рахунки компанії – мій підпис там досі головний. В мене опіка над Сонею, забула? Одна заява в поліцію, і ти більше її не побачиш. Я доведу, що двадцятидворічна, незаміжня дівчина без стабільного доходу нездатна виховати дитину. Твою сестру закриють в інтернаті швидше, ніж ти знайдеш гроші на першу консультацію адвоката. Ти більше її не побачиш, зрозуміла? І не здумай мені погрожувати, я п’ять років виховував тебе!

Виховував! Не ліз скоріше, що мене вельми влаштовувало. Ніколи не могла зрозуміти, що мама в ньому знайшла. Ненавиджу блондинів! Тепер ще сильніше!

Всередині все захололо. Кожна клітина тіла закричала від жаху, бо я знала: він не блефує. Борис Трас дійсно має багато зв’язків, а за роки роботи в нашій редакції обзавівся ще більшими! Якщо він каже, що знищить мене і забере малу – він це зробить. Бо точно знає, куди бити. І наразі є єдиним опікуном падчерки!

– А тепер іди приводь себе до ладу, – він зневажливо оглянув мій домашній одяг і кинув погляд на годинник. – Увечері закритий Ювелірний Експо, якщо ти забула. Наш журнал висвітлює цю подію, і ти стоятимеш поруч зі мною з посмішкою на всі тридцять два. Подумай до кінця вечора, спадкоємице. Або шлюб зі мною і сите життя для Соні, або притулок.

Він розвернувся і розмашистим кроком вийшов із кімнати, так гучно грюкнувши дверима, що на кухні забряжчав посуд.

Я залишилася стояти посеред розбитого скла, важко ковтаючи повітря, яке здавалося отруєним. Мене нудило від однієї думки про те, що цей чоловік торкався моєї матері, а тепер збирається силою затягнути в ліжко мене. Страх за Соню паралізував, стискав легені залізними лещатами.

Ні. Я не підпишу це. Я не віддам йому сестру і не дозволю розтоптати мамину пам'ять.

Я судомно почала перебирати в голові варіанти. Хто може зупинити Бориса? Хто настільки всесильний, що Трас зламає об нього зуби?

Ювелірне Експо. Головний гість, заради якого Борис взагалі туди їде і перед яким мріє похизуватися – Кас’ян Корсак. Наймолодший алмазний мільярдер країни. Людина, чиє прізвище мій вітчим вимовляє з такою сумішшю заздрості, отрути й відрази, що це неможливо сховати. Я не знала, які темні рахунки у Бориса з цим брудним багатієм, але він ненавидів Корсака люто і іноді гарчав, що той забрав його власний бізнес.

Якщо Кас'ян Корсак – головний нічний кошмар Бориса, значить, він – мій єдиний шанс.

Тільки як підступитися до того, навколо кого крутиться життя і купа жінок? Чи допоможе мені найдорожча сукня і макіяж, чи він просто вирішить, що я одна з мисливиць за його спадком? Чи вважає сам Кас’ян Бориса ворогом, якому приємно перейти дорогу – або давно вже забув про його існування?

Принаймні я спробую дістатися цього алмазного монстра і запропонувати йому угоду, яка зможе його зацікавити.

Я зателефонувала Аліні – мамі Сонькиної однокласниці, в якої дівчата сьогодні ночували. Вона дуже нам допомогла, відволікаючи малечу після маминої загибелі. Тата Соня взагалі не пам’ятала, він пішов коли їй був рік. Тому і Бориса легко називала татом.

Але не я. Мені важко було пробачити маму в сімнадцять. Довго довелося миритися з тим, що вона жінка і їй треба жити далі, а не поховати себе разом з чоловіком.