Глава 20

Я прокинулася від сну через голоси, що долинали до мене з-за дверима. Не одразу зрозуміла, що перебуваю не у своїй кімнаті. Злякалася, що могла придавити Кіру, бо спала, розтягнувшись майже на всьому ліжку.  Подумки облаяла Руслана, що не погодився купити ліжечко. 

А потім завмерла.

Кілька секунд знадобилося, перш ніж до мене дійшли спогади минулої ночі. Почервоніла. Приклала долоні до щок, а потім причаїлася, намагаючись розібрати слова. Чоловіки явно сперечалися. Причому інтонації Ярослава були більш агресивними та злими. Я встала з ліжка, підняла з підлоги свій одяг і пройшла у ванну кімнату. 

Зирнула на себе в дзеркало і ахнула. Губи опухлі та червоні, на шиї  засос, в очах дивний дикий блиск. Волосся на голові розпатлане. А на обличчі грає посмішка ситої жінки. 
 
Я швидко приймаю душ і привожу себе в порядок. Не можу зрозуміти як себе тепер із Русланом поводити. Ох, сама все ускладнила. Ось як тепер летіти додому? Як забути про все це? Як Кіру з серця викреслити? Адже я вже звикла і до неї, і до колючого Алмазова, і навіть до зайво емоційного Ярослава. Роблю кілька глибоких вдихів, вирішуючи що поводитимуся як раніше, зваливши ініціативу дій на Руслана. 

Вийшла з кімнати і розмова відразу ж затихла. Обидва чоловіки повернули голову в мій бік. 

- Привіт, - зніяковіло посміхнулася я і помахала рукою. Руслан підморгнув у відповідь і запитав: 

- Снідати будеш? Хотів у ліжко тобі принести, але дехто пристав з дурними питаннями, - покосився він на друга. 

Ярослав промовчав.

- Ну, я вже не потрібний, так що йду. У мене теж купа своїх справ, в які не входить доглядати всю ніч за чужою дитиною, поки деякі… - він замовкає, напоровшись на грізний погляд Руслана.

Посмішка з мого обличчя сповзла повністю. Коли за спиною Ярослава зачинилися двері, Руслан вимовив: 

- Не звертай на нього увагу, у нього побачення зірвалосяя через нас. Сядь поснідай, - поплескав по стільці поруч із собою і я підкорилася.

- Де Кіра? - кинула погляд на диван, але її не виявила.

- Нагодована, обцілована, спить, - в очах Руслана спалахнула ніжність. – Тобі з джемом чи з маслом тост? - Запитує, підсуваючи до мене чашку з завареною кавою. 

- Я і сама можу.

- Дай мені побути джентельменом перед тобою.

Я прямо-таки не впізнаю Руслана. Він зазвичай похмурий ходить і весь такий незадоволений, а тут. Одна ніч і неначе кіт у сметані. Може, йому цього самого й не вистачало, щоб подобрів? Чи жінки не дають? Розлякав усіх своєю похмурістю і безглуздим почуттям гумору?

- Ти сьогодні теж допізна не будеш в номері? - Запитую і тягнуся за шинкою. Який джем, коли м'ясо є? 

- Ні. Сьогодні я залишуся з вами. Ти як? Відійшла від учорашнього? - схвильовано проходиться по мені поглядом. 

Я насилу ковтаю слину, киваю. 

- Не згадуй, досі трясе. Як подумаю, що ... 
 
- Не думай, Віка. Просто пам'ятай, що я не дав би цьому відбутися. 

Знову киваю.

- Сережки тільки шкода. Мені мама подарувала, - з досадою підтискаю губи. А потім з апетитом приймаюсь уплітати наш сніданок.

Руслан присувається ближче, час від часу торкається мене, погладжує стегно, дарує легкі поцілунки в шию, які викликають лоскіт і метелики в животі. Я багато сміюся, а він каже, що мені личить посмішка. Якщо чесно, все це на сюр якийсь схоже. Але я насолоджуюся моментом, намагаючись не забігати наперед.

Правда вночі, коли ми вкладаємо дитину спати він знову тягне мене до своєї кімнати і я дозволяю. А вранці поряд з ліжком знаходжу величезний букет білих троянд і невелику подарункова коробочка на тумбочці. Я з завмиранням серця відкриваю подарунок. Те, що це від Руслана, і так зрозуміло. Всередині чудові сережки. Чомусь одразу розумію що з діамантами. Але я б і цирконію була рада. 
 
Я млію від щастя. У нічній сорочці з усмішкою на обличчі вискакую зі спальні і несуся в обійми Алмазова.

- Дякую, - цілую його, обвиваючи руками шию. - І квіти і сережки прекрасні. 

- Більше не плач тільки, сонечко, - у відповідь цілує мене Алмазов. Після всього, що у нас із Русланом було, після спільних таємниць, наш зв'язок навряд чи просто так можна обрубити. Тим більше, він усім своїм виглядом показує свою зацікавленість у мені. Або ж я просто маленька, дурна, наївна дівчинка, яка знову сплутала кохання з простою чоловічою хіттю. 

Ми не говоримо про мій відліт. У мене язик не повертається спитати і сміливості не вистачає. Я просто сподіваюся, що Руслан попросить мене залишитись. Або скаже що теж взяв квиток і ми полетимо всі разом.

Кілька днів проходять немов уві сні. Я забуваю про всі негаразди. Ми знаходимося в номері, гуляти звичайно ж нікуди не виходимо через бісових репортерів. Наше фото з тієї фатальної ночі і так з'явилося в жовтій пресі і тепер купа пліток в мережі про те, хто я така і чому з Русланом в такому вигляді з'явилася в готелі.

Іноді Руслану дзвонили. Я чула ім'я матері Кіри і це чудово так охолоджувало запал. Він її все ще шукав. Звісно, ​​як же інакше? Адже з нею щось трапитися могло. Але ревнощі так виїдали серце зсередини.