X

Дорогою до рідного округу Доріан уважно вивчав записи батька. У книзі було позначено всі таємні сховища, куди його тато ховав книги та цінні історичні речі, які забороняла влада. Він великий проміжок життя присвятив пошуку таких предметів. Покійний інакодумець вірив, що прийде той момент, коли можна буде знову відкрито висловлювати свою думку та згадувати історичне минуле предків. Влада ж всіляко намагалася стерти будь-які спогади, бо вважала їх загрозою для системи.

– Вдома, – задумливо сказала Лія, після чого потяг зупинився.

Містер Пірс стримав своїх людей та кивнув до всіх інших:

– Ви краще знаєте свій округ.

Тоді Доріан голосно виступив:

– Нехай потяг стане нашою фортецею! Розбийте вікна та беріть зброю до рук! Армія Елінори не змусить довго чекати.

Містер Пірс, погоджуючись, змахнув головою та показав усім приклад.

– Думаєш, впораємося? – запитала Лія у Доріана.

Юнак поцілував красуню у плече, а тоді висловився:

– Або помремо, або переможемо. По-іншому вже не вийде.

– Обираю останнє, – дівчина зухвало посміхнулася та прицілилася.

Доріан знову розгледів ту горду Лію, якою вона була при перших зустрічах. Тепер вже не було помітно жодного натяку на її внутрішній біль. Дівчина знову повернулася до колишнього неприступного образу, а саме така Лія викликала у нього найсміливіші хтиві бажання.

Спостереження юнака перервали патрульні Елінори, які чимдуж бігли до потягу. В повітрі пролунали перші вистріли, які навіки поклали цих ворогів до землі. Тоді здаля показалося чимале військо, яке рушало повільно та впевнено. А одразу за ним насувався броньований транспорт, який нагадував бункер. Бувши ще надто далеко для перестрілки, солдати з величезними щитами зупинилися на місці, а тоді підійняли стяг із зображенням відкритої долоні.

– Не стріляйте! – гукнув своїм Доріан і взявся одягати куленепробивний костюм із запасів містера Пірса.

– Ніяких переговорів! Ми приїхали воювати! – заперечив одноокий ватажок. – Чи бажаєте потрапити до пастки?

– Містер Волтер ніколи не квапився лити кров. Впевнений, він би вислухав навіть найзапеклішого ворога.

Одночасно здивований та розчарований ватажок звернувся до повстанців цього округу:

– Друзі, хіба ви згодні з юним інакодумцем?!

У цей час Лія владно поклала руку на плече Доріану, показавши свою позицію.

– Ми віримо дочці Волтера та сину Девіда! – викрикнув хтось із юрби, а всі інші підтримали.

– Яка дурість! Пхе! – виплюнув невдоволення містер Пірс.

Доріан, Лія та декілька сміливців ступили назустріч окружній владі. В цей час із бункера поважно вийшла Елінора в супроводженні своїх підданих, серед яких був світловолосий Лукас. Усіх їх закривали довгими щитами невелика частина армії, а інша – чекала неподалік, очікуючи наказів.

– Доріане, мій любий в’язень, ти повернувся! Та ще й привів усіх втікачів! – очманіла лідерка зааплодувала.

– Ми вже знищили лідера Еріка, тож прийшла твоя черга, Еліноро, – доблесно повідомив Доріан.

– Я вже чула, що вам вдалося захопити один округ. Всі чули. Але він був найменшим і його лідер був занадто молодим. Зате тепер про ваш малюсінький подвиг дізналися всюди. І тепер проти вас підуть солдати всього світу. До речі, вони вже прямують за вашими душами. Система вічна, любчики!

– На армію кожного лідера знайдеться ватага інакодумців! Озлоблених людей стає все більше. Вони заберуть у вас можливість керувати так нещадно й надалі.

– Лідери роблять все можливе для захисту екології Землі.

 – Це лише маска, яка більше на вас не працює.

– Якщо вас, телепнів, не контролювати – все запаскудите. А зараз огляньтеся довкола – ніякого сміття. Хай тільки хтось спробує кинути папірець – патрульні його скрутять і покарають. Так і має бути.

– Ці способи не гуманні та жорстокі. Вони утискають наші права.

– Зате дієві, – вдоволено мовила Елінора та поправила капелюшок. – Краще здайтеся, дорогенькі.

– Ми готові вмерти за свободу! – емоційно попередив Доріан.

– Доведеться вмерти! Або здатися. В останньому випадку ще подумаю над вашою долею.

– Не змусите!

– Справді? Перед смертю мій братик Руперт поділився деякими вашими таємницями. Довірливий сподівався на прощення. Хо!

Самолюбна лідерка махнула до двох підданих, які несподівано вивели з бункера матір Доріана. Нещасна жінка дивилася на свого сина винуватими очима й так багато хотіла йому сказати. Та враз Елінора демонстративно приставила пістолет до її голови, що змусило Доріана гнівно зіщулитися.

– Кидайте зброю! – несамовито наказала лідерка.

Парубок все ж опустив пістолет, а тоді перевів погляд на Лію. Вона не засуджувала юнака, що було для нього вкрай важливо.

– Негайно позбудьтеся зброї! Всі! – продовжувала вимагати Елінора.

Та довкола почувся зловісний гамір. З різних сторін на представників влади бігли і жителі округу, яких організував хтось з тих інакодумців, які не встигли на потяг, і люди містера Пірса, яким набридло чекати кінця переговорів, і повстанці сусідніх округів, які щойно прибули, аби доєднатися до ненависників окружної системи.

Тепер Елінора тривожно повернулася до своїх радників.

– Вам краще повернутися до своєї схованки, – попередив один із них.

 Та не встигла вона ступити й кроку, як Лукас вистрілив своїй лідерці прямісінько в серце. Вона лиш встигла розчаровано глянути на свого світловолосого помічника, в якому ніколи не помічала зрадника.

– Це тільки початок! – Лія показала на колії, куди на потягах прибували найманці лідерів.

Доріан схопив свою матір за руку та швидко відвів у потяг, а тоді обійняв так чуттєво, що місіс Поллі більше не змогла стримувати сліз.

– Я все знаю… Все знаю… – повторював він.

– О, Доріане! Пробач мене…

– Не треба. Не вибачайся, мамо.

 У цей час рідний округ возз’єднаних сина та матері перетворився у криваве місце битви найманих солдатів та повстанців. Представники обох таборів нескінченно прибували зі всього світу. Прихильники системи мали більше зброї, але відставали своєю чисельністю. Чим все закінчиться передбачити було неможливо.