IX

Прибувши до сусіднього округу в суцільній темряві, інакодумців зустріли двоє міцних чоловіків, які провели всіх у підвал.

– Думаєш, їм можна довіряти? – пошепки запитала Лія, на що Доріан промовчав.

Увійшовши в ледь помітні двері, що зливалися зі стіною, інакодумці опинилися в підземних коридорах. А вже через кілька хвилин стояли перед господарями підземелля.

– Я чекав на вас, – повідомив огрядний чоловік із пов’язкою на оці, а тоді повернувся до Лії. – А тебе, племіннице, не впізнати. От тільки не бачу свого брата.

– Дядьку, сталася трагедія. Батька вбили.

Одноокий ватажок одразу ж нахмурив брови та змінився в обличчі. Тепер він вже не здавався таким добродушним.

– Бісівські собаки! Як це сталося?!

– Серед нас був зрадник.

– Йому перерізали горлянку?!

– Він нас більше не потривожить, – втрутився Моріс.

– Вони поплатяться! Вони за все поплатяться! І це станеться вже на світанку. Спочатку знищимо владу цього округу. Безжалісно поквитаємося з кожною мерзенною пикою при лідері. Нехай корпус горить у кривавому полум’ї, а тіла зрадників клюють чорні ворони! Я розіслав новину про запланований наступ до сусідніх округів, тож сподіваюся, що ті інакодумці також приєднаються до нашого повстання. Тоді системі таки прийде кінець!

Слова одноокого ватажка розпалили вогонь в очах усіх повстанців. Шрамований Моріс владно підняв кулак угору, демонструючи запал. Тоді всі інші, наслідуючи, повторили це за ним.

– Буде війна, – підсумував Доріан. – Але армії лідерів мають зброю, а ми зовсім оголені.

Ватажок у пов’язці саркастично розсміявся. Він знав те, чого не знали прибулі інакодумці.

– За це не хвилюйтеся! А поки що відпочиньте з дороги кілька годин, а ми вже потурбуємося про все інше.

Містер Пірс змахнув головою до своїх людей, мовляв, готуйтеся. А інакодумців відвели до невеличких кімнаток у цьому ж підземеллі. Та ніхто й не думав про відпочинок. Усі чекали початку опору.

Доріан присів на широку трубу, поклав руку на плече роздумливої Лії та запитав у Моріса, який приліг на брудну лаву:

– Хіба активне протистояння – вдала ідея?

– Без варіантів.

– Багатьох інакодумців переб’ють.

– Не без цього.

– Тоді якого біса?!

Шрамований піднявся від такого тону й насуплено пояснив:

– Цей округ найменший із всіх, тому молодому лідеру Еріку нас не здолати. Ще й містер Пірс має зброю. Інша справа наш рідний округ. Тут вже нічого не передбачиш. Та механізм опору вже запущено, тож ходу назад немає.

Лія дослухала, а тоді вступила:

– Ти поведеш нас, Морісе. Інакодумці довіряють тобі, тож слухатимуть усі накази.

– Я цього не хотів, – зізнався шрамований, а тоді піднявся та вийшов.

Доріан міцно стиснув Лію за талію та занурив своє обличчя у її темне волосся. Хоча жоден з них не промовив ні слова, ці двоє добре розуміли один одного мовчки. І не бачили сенсу витрачати час на пусті розмови. Їм було досить того, що вони поруч.

Через кілька годин Моріс повернувся за інакодумцями та повів усіх підвалом до сховища, де кожен обрав собі зброю, щит чи навіть броню. Більшість із присутніх уперше в житті взяли до рук пістолет, після чого всі почали вибиратися з підвалу.

Надворі вже чекали містер Пірс зі своїми повстанцями, яких, здавалося, було достатньо, щоб іти в бій. А неподалік при дорозі лежало двоє мертвих патрульних, які не вчасно проходили повз вхід таємного підвалу.

– Мирне населення найближчим часом ще спатиме, тож вбивайте всіх, хто випадково трапиться на шляху! – наказав містер Пірс, а тоді повернувся до головного корпусу свого округу й махнув рукою своїм людям.

Несподівано роздався гучний вибух – корпус загорівся вогнем. Жодна людина всередині будівлі не змогла б вижити після такого.

– Їм вдалося створити вибухівку, – вдоволено пояснив Моріс.

Та з різних кінців округу почали підбігати патрульні. Почалася перестрілка.

Доріан на хвильку перевів погляд на свою дівчину, яку було зовсім не можливо впізнати. Розкуйовджена Лія з божевільним поглядом тиснула на курок пістолета до оніміння руки, безжально вбиваючи ворогів. Нарешті вона могла виплеснути весь біль, який пережила, втрачаючи батька. В якусь мить її навіжений погляд почав налякати Доріана, бо перед ним більше не було тієї Лії, яку він знав, а лиш холоднокровна хижачка з очманілим виглядом.

– Досить, – попрохав юнак і забрав у неї пістолет.

– Ні! В мене є ще один, – несамовито відказала вона. – Не зупиняй мене!

Та вона не встигла його дістати, як Доріан міцно обійняв її за плечі, ховаючи їхні тіла за щитом. Далі слідував істеричний плач нещасної доньки покійного ватажка. Доріан однією рукою стискав її тіло до хрускоту кісток, відчуваючи її сердечний біль, а іншою – відстрілював найманців лідера.

– Я не залишу тебе, – щиро пообіцяв він та пригладив вологі від сліз пасма, що спадали на плечі.

А вже тоді й перестали лунати постріли. Двоє закоханих інакодумців виглянули, щоб оцінити становище – на відкритому горизонті не було видно жодного ворога.

– Лідер Ерік – мертвий, – сповістив хтось із людей ватажка.

Цього часу вже просвітліло після ночі. З будинків почали виходити жителі округу та роздивлятися тіла на холодному асфальті.

Містер Пірс повернувся до повстанців та радісно підняв зброю до неба.

– Це тільки початок! А тепер забирайте усю іншу зброю та вперед у потяг. Нас чекає дорога до наступного округу, де панує лідерка Елінора.

Всі повстанці підтримали ватажка та в метушні рушили згідно з наказом.

– А де ж Моріс? – схопився Доріан.

Лія показала рукою на лежаче неподалік тіло. Вони вдвох підбігли до нього, впізнаючи пораненого інакодумця, який востаннє ковтав повітря. Шрамований не міг мовити жодного слова, але через силу потягнувся рукою за пазуху та дістав книгу в бурій палітурці.

– Ти весь час носив її з собою? – Доріан обережно взяв її до рук і хотів подякувати, але Моріс більше не реагував.