VIII

Дорога до потягу була, немов у тумані. Лія та Доріан мовчки бігли у власних думках, ковтаючи смердюче повітря від будівлі, що палала вдалині. Шлях до колій не був далеким, але для цих двох він тягнувся нескінченно. Вони тікали від тих злощасних подій, які сталися в цьому окрузі, маючи віру в краще.

Біля самого потягу Лія зупинилася та ще більше занурилася в роздуми.

– Ти чого?

– Це Руперт встромив ножа батькові. Певне, він зараз у цьому ж потязі.

– То братик Елінори – зрадник?

– Мабуть, він і кухаря вбив, бо той, як і мій батько, був проти нападу на Елінору. А Руперт має намір розірвати сестру на шмаття, тому на зібранні виступив проти втечі з округу. Він сам за себе.

Доріан без зайвих роздумів заліз у потяг і почав рискати вагонами. Лія швидко пересувалася за ним, поки біля кабіни машиніста вони не натрапили на юрбу інакодумців, до яких звертався Руперт.

– Не квапся, машиністе, бо маю вам детальніше повідомити про деякі зміни! – голосно сказав брат Елінори. – Ми щойно порадилися з ватажком і вирішили змінити плани. Тікати більше не будемо, підемо в активний наступ.

– Де містер Волтер? – роздалося логічне запитання з натовпу.

– Він залишився на даху, але скоро приєднається до нашого заколоту.

– Ти забув уточнити, що він чекає мертвим! – несамовито викрикнув Доріан, після чого вдарив вбивцю по обличчю.

Декілька інакодумців спробували затримати Доріана, але Лія голосно сповістила крізь сльози:

– Це правда! Руперт вбив мого батька!

Усі завмерли від почутого.

– Кого ви слухаєте?! – спробував викрутитися Руперт. – Доріан був зрадником від самого початку, а тепер звабив доньку ватажка, сподіваючись на вашу підтримку.

– Послухайте! – голосно сказав Доріан. – Хіба містер Волтер з тих людей, які змінюють свою позицію? Хіба ви вірите брату Елінори більше, ніж доньці ватажка?

Всі заперечно захитали головами.

– Отож, ми маємо зробити так, як хотів містер Волтер: приєднатися до його брата!

Моріс оцінив ситуацію, а тоді втрутився:

– Згодний! Нехай буде так, як кажуть син Девіда та донька Волтера! Я вірю їм!

Усі одностайно погодилися з головним радником покійного ватажка та випхали Руперта з потяга, а тоді хтось з інакодумців показав до вікна:

– Патрульні! Вони вже тут!

Моріс криво усміхнувся, мовляв, Елінора не зрадіє поверненню братика. А тоді ще й витрілив у Руперта, щоб той менше базікав. У цей час машиніст змусив потяг зрушити з місця.

– А де моя… місіс Поллі?! – стурбовано озирнувся Доріан.

– Вона була однією з тих, хто влаштовував підпал. Вони не встигли дістатися потягу, – пояснив Моріс.

Доріану кортіло зупинити потяг, але він побачив спроби патрульних вдертися у вагон, який ще не встиг набрати швидкість. З вікна було видно, як здалеку біжить ще ціле військо найманців Елінори, деякі з них скручують здичавілого Руперта.

– Вони заховаються, – запевнила розтріпана Лія та повела Доріана до вільного купе. – Треба відпочити. Їхатимемо декілька годин.

Доріан обійняв темноволосу дівчину, яка виглядала розкуйовджено, але не менш привабливо. Він пригладив її м’яке волосся та співчутливо сказав:

– Шкода, що так вийшло з твоїм батьком. Якби можна було щось зробити…

Та Лія не дала договорити, притулившись своїми вустами. Вона була не з тих дівчат, яких потрібно втішати, заспокоювати. Доріан навіть не встиг нічого зрозуміти, як оголене дівоче тіло опинилося на ньому. Нарешті їм нічого не заважало зблизитися ще більше. До того ж кожен отримав ту розрядку, яка необхідна була для того, щоб рухатися далі.