VI

– Нічогенька бібліотека! – почувся жіночий голос попереду.

Голову Доріана підійняли за чуб, щоб він міг роздивитися лідерку власною персоною. Елінора з єхидним та самовдоволеним обличчям походжала квартирою, сподіваючись знайти ще щось заборонене.

– Яка ж вдала знахідка! Та як прикро, що вона згорить у вогні! Так, любчику?

Доріан стискав зуби, але не через біль, а від злості на самого себе. Він пам’ятав прохання Лії. Вона прохала замурував вхід до бібліотеки, а він лиш іноді затуляв прохід шафою.

– Не чекай, дорогенький. Розповідай! – грайливо наказала Елінора. – Звідки стільки книг? Де був у заборонений час? Ох, зізнаюся, я в шаленому очікуванні цікавенької розповіді від майбутнього покійника.

Лідерка дістала з шухляди бінокль батька Доріана та почала обдивлятися, поки він не зіслизнув на підлогу з її шкіряних по лікоть рукавиць. А коли Елінора побачила роздратовану реакцію своєї жертви, то ще й встала на бінокль, що той аж затріщав.

 – Якщо не я, то хтось інший тебе точно прикінчить, Еліноро! – сміливо викрикнув Доріан, після чого отримав ляпас від лідерки.

– Не всі такі хоробрі перед смертю. Та я змушу тебе заговорити, хлопчику. До в’язниці його!

Провівши ніч у вогкому та смердючому місці за решіткою, Доріан кожної митті картав себе за слабкість та непослух. Він добре розумів, які страждання чекатимуть його за такі правопорушення, але нічого вдіяти не міг. Пастка замкнулася, тож залишалося миритися з наслідками.

Почулися кроки. З’явилося двоє кремезних чоловіків у формі, які відвели Доріана у невеличку кімнатку для опитування. Виснажене тіло посадили на низький стілець без спинки, а після того до кімнатки увійшов чоловік зі світлим зав’язаним волоссям, який виявився Лукасом.

– Це ти їх привів у мою бібліотеку? – запитав Доріан.

– Тобі зараз краще прикрити рота.

Та не встиг Доріан кинути лайливе висловлювання, як увійшла поважна Елінора, заповнивши своєю енергетикою весь простір.

– Як справи, любчику? – запитала вона, ховаючи шию у кольоровий комір. – Я дала тобі час, аби ти второпав, до якої халепи потрапив. Для таких сміливців я маю жорстоких катів, які навчають гарним манерам.

– А хіба насилля не порушує законів?

– Хі-і-і! Я – закон. Тож приймаю рішення на свій розсуд. Якби всі порушники гуляли на волі, то від нашої Землі нічого б не залишилося. Ви все спаскудите, якщо не буде порядку.

– Ви списуєте свої божевільні вчинки на порятунок, хоча світ варто рятувати від вас самих!

Один із присутніх у формі добряче завалив Доріану у вухо, що той аж звалився зі стільця.

– Дурнику, ти маєш співпрацювати зі мною. Чи ти занадто молодий, аби це розуміти? Де ти був уночі?

Через мовчання полетів ще один удар по голові.

– Тебе лупцюватимуть цілу вічність, зрозумій. Та якби ти розповів щось цікавеньке, то міг би уникнути тортурів. Заради чого ти мусиш страждати? Ти ж нещасний сирота. Буде так прикро відбирати твоє життя.

А Доріан і справді не повністю розумів, чому мусив мовчати. Містер Волтер його більше не прийме, єдина дівчина, до якої парубок мав почуття, йому не вірить. Це через тих інакодумців він тепер приречений на страждання. То що ж його так стримувало у цей вирішальний час?

– Даю останній шанс, – сумно попередила Елінора.

Та Доріан продовжував мовчати, немов німий, приймаючи нові удари по всьому тілу.

Його батько Девід пішов у інший світ героєм, тож прожити останні хвилини як боягуз Доріан не мав права. Навіть якщо в результаті всіх інакодумців викриють, він не хотів, щоб це було на його совісті.

– Як хочеш, – спокійно мовила жорстока лідерка. – Додай у свій графік щоденні зустрічі з катом. Ти прохатимеш мене про помилування, хлопчику.

Ще після декількох стусанів побитого Доріана повернули до в’язниці. Він розлігся на холодний бетон, щоб зменшити біль від ран, а коли стало трохи легше, то міцно заснув.