V

Вже наступного дня нове повідомлення від ватажка змусило знову піднятися на дах. Збитий режим сну відчувався як ніколи раніше, але парубок таки спустився у люк, опинившись на зібранні інакодумців.

– Доброї ночі, місіс Поллі, – привітався Доріан, присівши поряд із нею. – Про що сьогодні піде розмова?

Місіс розпливлася в лагідній усмішці, а тоді пояснила:

– Минулого разу ми обговорювали стратегії знищення системи. Очевидно, продовжимо цю тему.

А тоді на підвищення ступив містер Волтер, який похмуро повідомив:

 – Сьогодні сталося дещо непередбачуване: опівдні нашого кухаря, який багато років передавав інакодумцям-втікачам їжу, знайшли мертвим.

Усі присутні стривожено загомоніли, а Лія підозріло обдивилася Доріана.

– Раніше владі не вдавалося нас викривати, тому виникає багато запитань. Можливо, хтось із присутніх хоче поділитися думками з цього приводу?

– Можливо, варто перевірити того, хто нещодавно до нас приєднався? – огидливим голосом виступив Лукас.

Декілька пар очей прослизнули по Доріану.

– Ти маєш якісь докази причетності хлопця?

– Він почав вести власне розслідування страти свого батька без вашого відома. Втягнув мене у це, ще й замахнувся на Моріса.

– Про його наміри я знав, але не думав, що він, не розібравшись, влаштує самосуд. Поясни це привселюдно, Доріане.

Парубок піднявся з місця, стиснув губи, після чого сказав:

– Прошу пробачення за свою неприпустиму поведінку, особливо у Моріса. Я не зміг стриматися, коли дізнався подробиці про смерть батька. Та варто подякувати містеру Волтеру, що розповів про обставини, які керували всіма в той трагічний час. Більше не буде ніякої ініціативи з мого боку. Хочу боротися разом з вами, інакодумцями, і бути одним із вас.

– У будь-якому випадку вчорашня ситуація ніяк не пов’язана з вбивством кухаря, – несподівано заступилася місіс Поллі. – Я мала розмову із Доріаном, завдяки якій пересвідчилася, що він зрозумів свою провину.

– Хай так! – вступив містер Волтер. – Та все ж запитаю Доріана, чи був він знайомий із покійним кухарем, чи мав якісь розмови, спільні справи.

– Ми не зналися та не спілкувалися, містере. В той день, коли ви вперше привели мене сюди, його тут не було.

– Хіба ми маємо час розбиратися?! – викрикнув Руперт – брат Елінори. – Якщо нас почали викривати – треба діяти активніше! Ви ж не хочете продовжувати грати в хованки з владою, поки нас по черзі вбиватимуть? Ми занадто довго переховуємося, але вже давно прийшов час наступного бунту. Та цього разу ми все сплануємо, щоб перерізати кожного підданого Елінори та її саму. Захопимо округ у свої руки!

Декілька інакодумців, погоджуючись, замахали головами, інші – перевели погляд на свого ватажка.

– Я проти! – так голосно крикнув містер Волтер, немов весь світ належав тільки йому. – Все закінчиться так, як минулого разу, бо нас не так багато, а Елінора має озброєне військо. Понад усе треба боятися, що якщо в інших округах дізнаються про напад, то армії всього світу ринуть проти нас. Я наполягаю на приєднанні до мого брата Пірса – ватажка сусіднього округу. А пізніше знайдемо нагоду об’єднатися з іншими ватажками, тоді вже буде сенс чинити опір.

– Чи не занадто все просто? Ми ж не боягузи, щоб тікати! – заперечив Руперт.

– Це моє остаточне рішення! Чи ще хтось мислить по-іншому?

Запанувала тиша. Кожен поважав думку свого ватажка, тому не наважився йти проти нього. Навіть ті інакодумці, що насправді вважали позицію Руперта доречнішою, тепер змовчали.

– Значить, втечемо та приєднаємося до Пірса, – погодився Руперт.

Після цього ватажок пообіцяв продумати з найближчими радниками втечу. На тому й зібрання закінчилося.

Залишивши задушливе приміщення, Доріан дочекався на Лію. Та й цього разу вона виглядала досить відсторонено.

– Ей, зачекай, красуне. Я обрав бути з вами, а ти все ще сердишся?

Молодик обхопив дівочі стегна, щоб зупинити недоторкану.

– Не чіпай! Ти збрехав моєму батькові.

– Про що ти?

– Не прикидайся! Коли вписувала номера у твій мобільний, то бачила відео. Ти знімав кухаря ще до того, як приєднався до нас. Спочатку я думала, що ти сам це поясниш, тому змовчала, але тепер кухаря несподівано вбили.

– Я навіть забув про те, що спостерігав за ним. Справді. Все почалося з того, що на даху мені почувся чийсь голос. Я кожного дня спостерігав у бінокль по вечорах, шукаючи підтвердження своєї версії, що на даху хтось є. Тоді випадково побачив вашого кухаря, який залишав прив’язаний пакунок. От і відзняв відео, коли вирішив все детальніше дослідити. А пізніше почав шукати, як можна потрапити на дах. І таки знайшов.

– Як же тобі щастить, Доріане, – саркастично мовила Лія. – То чому нам одразу не розповів про свої спостереження?

– Мені б ніхто не повірив, а Моріс прикінчив би мене при першій же зустрічі, якби повністю все розповів. Ліє, ти ж не вважаєш мене посланцем Елінори або вбивцею?

Доріан почав обсипати ключиці дівчини поцілунками, підіймаючись шиєю до обличчя. Він прагнув переконати її, щоб між ними більше не було прірви. Хотів залишитися з нею на даху, забувши про сонливість, яка вже стала звичайним його станом.

– Мені слід розповісти про відео батькові, Доріане. Коли ти з’явився – все пішло абияк.

– Але тоді він вирішить, що я – вбивця. Та це ж не так! Ти мене підставиш, Ліє! – ледь не збожеволів юнак.

– Я тебе зовсім не знаю, Доріане. Нехай батько сам вирішує, бо не хочу нічого від нього приховувати. Дуже багато поставлено на вагу. Розумієш?

Очі Лії швидко забігали, вона до крові вкусила себе за губу, спостерігаючи за реакцією розчарування Доріана. Тоді не втрималася та швидко забігла в контейнер.

Змарнілому парубку нічого не залишалося, як поплентатися у власну квартиру. Він був впевненим, що наступного дня свіжий розум допоможе йому розв’язати всі проблеми, бо тепер сил на роздуми зовсім не вистачало. Та тільки він ступив до житла, як його щось різко нахилило вперед, а руки боляче закрутило за спину. Доріан спробував вирватися, але люди Елінори міцно тримали його.