IV

Наступного дня сонливий Доріан, як завжди, відбув чергову зміну на біовиробництві, повечеряв у кафетерії, а тоді якнайшвидше пішов до власної квартири. Увійшовши, він помітив клаптик паперу, який хтось просунув у щілину дверей. На ньому великими літерами писалося «З минулого». Тоді парубок повернув папір на інший бік і прочитав написане, зрозумівши, що хтось роками зберігав це послання.

Я щиро вірю, що ти, мій любий Доріане, станеш сміливим і доблесним чоловіком, не дивлячись на те, що сучасна система ламає людей. Твого батька вбили, а тепер і мене розшукують, тому доведеться прощатися. Знай, який шлях ти б не обрав, я завжди буду поруч. Наш друг сім’ї Волтер обіцяв наглядати за тобою, а він – людина слова. Тож у важкі часи вір йому і більше нікому.

Твоя матір

Доріан стиснув кулаки, стримуючи бентежні емоції. Йому завжди не вистачало батьків, тому до зустрічі з інакодумцями він закривався від усього світу. А все могло бути по-іншому. І тепер він ще гостріше прагнув помститися за родину, а ті люди з даху були ключем до подій минулого. Тож не дарма він натрапив на них. Так і мало статися.

Вночі Доріан підійнявся на дах, де одразу зустрів Лію.

– Ходімо, – сказала вона так, немов чекала на нього.

Двоє інакодумців увійшли до контейнера, після чого дівчина з даху покопирсалася в сумочці на поясі, діставши телефон Доріана.

– До записної книги я додала всіх наших, але підписала, звісно, скорочено. Це на той випадок, якщо згубиш мобільний.

– Свій номер не забула вписати?

– Ох, Доріане! Як інакше? – зітхнула Лія, прикриваючи легку усмішку. – Ти можеш звернутися до будь-якого в скрутну мить, але не зловживай. І пам’ятай, що в першу чергу ми все ж таємне товариство, тому при потребі раджу писати повідомлення.

Доріан одразу знайшов у списку Лукаса й запропонував зустрітися. І вже через декілька хвилин помічник Елінори приєднався до них.

– Мені вас залишити? – ввічливо запитала Лія.

– Ні, ти ж моя помічниця, – відказав Доріан і притягнув її ближче, що точно не сподобалося волелюбній дівчині.

– Про що піде мова? – зацікавлено протягнув задумливий Лукас.

– Хочу дізнатися всі деталі про страту моїх батьків.

– Пройшло багато часу, Доріане. Що це тобі дасть?

– Значить, не допоможеш?

Чоловік з тонкими рисами обличчя та зібраним світлим волоссям задумався, а тоді відказав:

– В корпусі є архів, де можна знайти записи про страчених. Спробую тобі допомогти.

Після цього задумливий Лукас одразу пішов геть.

– А мені не розповіси про свої плани? – запитала Лія, кидаючи виразний погляд.

– Твій батько радив тримати таке при собі.

– Але я ж твоя помічниця, – вперше за весь час дівчина грайливо почала посміхатися.

Не втрачаючи миті, Доріан захопив своїми вустами її м’які та солодкі вуста. Тоді запустив руки під її облягаючий топ. Відчувалася неабияка пристрасть, яка захоплювала все більше, але несподівано Лія відсторонилася, очікуючи на відповідь.

– Можливо, наступного разу тобі пощастить більше, тоді й розповім, – солодко защебетав Доріан.

– То не розпускай руки, як так!

Вже наступного дня мобільний парубка сповістив про нове повідомлення від Лукаса, який за правилами прислав єдине слово «Сьогодні».

Коли юнак підійнявся на дах, помічник Елінори вже чекав на нього.

– Доброї ночі, хоча хтозна… – прозвучав таємничий голос, не повертаючись.

– Ти дізнався?

– Треба зізнатися, що й сам був здивований тому, що потрапило на очі. Навіть довелося ще декого запросити до нашої розмови.

– Але це більше нікого не стосується, Лукасе.

– А тут ти помиляєшся.

Коли в темряві з’явився масивний силует Моріса, Лукас повернувся до інакодумців.

– Думав, що зустрічі організовує містер Волтер, – кинув шрамований, очікуючи на пояснення.

Яскравий місяць освітив його невдоволене обличчя.

– Наш новоспечений попрохав мене дізнатися про страту батьків, – розпочав Лукас, що одразу змусило Моріса вдихнути багато повітря. – І все б нічого, якби архівні дані не розповіли, хто був катом його батька Девіда. Це був ти, Морісе!  

Наступної миті очі Доріана запалали ненавистю. Без зайвих слів він, розігнавшись, божевільно налетів на свого ворога, що той аж голосно гепнувся на спину. Удари по обличчю сипалися з такою силою, що Моріс, бувши в більшій вазі, не міг їх зупинити. І навіть Лукас, який намагався відтягнути несамовитого Доріана, не міг нічого вдіяти.

– Йолопе, злізь з мене! – крикнув шрамований, у роті якого вже виднілася кров. – Це був наказ містера Волтера.

На його голос збіглися Лія та місіс Поллі, які почали допомагати Лукасу.

– Він би такого не наказав. Моя родина вірила містеру Волтеру.

– То запитай у нього сам!

– Не так голосно, Морісе, – нагадав помічник лідерки, що вони на даху. – Ми всі разом зараз спустимося на п’ятий поверх і дізнаємося правду.

– З радістю, бовдури!

Та нікуди йти не довелося, бо ватажок сам приєднався до суперечки.

– Хто дозволив влаштовувати самосуд? – суворо запитав містер Волтер.

– Моріс був катом страченого Девіда. Він стверджує, що це був ваш наказ, – пояснив Лукас.

Ватажок злісно глянув на Доріана, розуміючи, хто розпочав цю колотнечу, а тоді пояснив:

– Коли влада остаточно схопила Девіда, то про порятунок мова вже не йшла. Елінора наказала катувати його, доки не викриє нас усіх. Його страждання мали продовжуватися місяцями, тому швидка смерть – це єдине, чим могли зарадити в ту мить.

– Ви мали його врятувати! – не витримав Доріан.

– Ми його рятували тричі, але того разу це було неможливо. Елінора вважала Девіда своїм найзапеклішим ворогом, тому після кількох його втеч, організувала такі умови для в’язня, що ми стали безсилими. 

Тоді Доріан дав спокою Морісу, розмірковуючи над почутим. На деякий час запанувала напружена тиша.