III

Наступної ночі Доріан знову зібрався на дах. Він зрозумів, що вже не зможе жити колишнім життям. Його гнітили думки про насилля, яке пережив його батько. Якщо раніше він соромився своєї родини, то тепер вважав їх героями та борцями проти тиранії. А ще доля його матері залишалася таємницею, яку він теж мусив розгадати.

Опинившись на головному корпусі, юнак почав оглядати дах, оскільки в контейнері нікого не виявилося. Єдине, що вдалося знайти Доріану – ледь помітний люк. Він міг би привести до п’ятого поверху, де перебуває верхівка суспільства. А кожен в окрузі знав, як суворо карається навіть спроба проникнення всередину головного корпусу. Та згадавши оте Лієне «боягуз», Доріан обережно відчинив люк і спустився донизу. Спочатку було тихо й темно, а потім за найближчими дверима почувся басистий голос. Заглянувши в отвір для ключа, Доріан роздивився велике приміщення, де на лавах сидів чималий гурт людей. Вузька щілина не давала змоги роздивитися більше, але з присутніх Доріан впізнав місіс Поллі, яка пильно розглядала його минулого разу.

«Отже, це інакодумці», – подумав про себе юнак і відчинив двері.

В приміщені запала тиша. Десятки пар спантеличених очей оцінили несподіваного гостя, а дехто навіть дістав зброю. Тепер вже серед присутніх Доріану вдалося знайти очима звабливу Лію та її батька.

– Прошу пробачення за вторгнення. Містере Волтере, чи можемо дещо обговорити? – запитав Доріан, ловлячи ворожі погляди деяких присутніх.

Несподівано з-за кутка з’явився шрамований Моріс, схопив Доріана за лікоть і потягнув на дах.

– Покидьку, з чого ти взяв, що можеш ось так заявлятися до нас?!

Дужий інакодумець щосили кинув на дах свою жертву, яка не мала шансів встояти на місці.

– Мій батько був разом із вами. Він віддав життя заради вас. Хіба я не маю права знати про це більше? Я прошу всього лише одну розмову із містером Волтером.

Та лютий Моріс навіть не бажав слухати Доріана, тому вдарив його ногою, що той аж скорчився. Та навіть якби парубок мав змогу відповісти противнику, то не став би цього робити, бо прийшов з іншою метою.

– Ти забагато на себе береш, хлопче! Нам не потрібні проблеми! У нас зібрання доблесних і справедливих борців за справедливість, а ти тут чужий!

– А я чув, що ти, Морісе, – особистий кат лідерки. То, можливо, це ти катував мого батька?

Від такого звинувачення Доріан отримав ще один удар, від чого прокашлявся.

– Я став катом для того, щоб рятувати наших. Якби ти тільки знав, скільки справжніх вбивць працює на Елінору!

– Облиш його, Морісе, – почувся голос містера Волтера.

Шрамований одразу послухав свого ватажка, зникнувши з очей.

– Чому ти постійно повертаєшся, Доріане?

– Я не можу по-іншому. Ви відкрили мені очі на теперішню розбещену владу. Тепер я знаю, що з нею можна боротися. Знаю, що батько віддав за це життя, тому не можу залишатися в стороні. Той, хто причетний до смерті батьків, мусить поплатитися.

– Здається, останні події тебе змінили.

– Більше не хочу ховатися, містере. Повірте, я вже не той, ким ви мене вважали раніше.

– Боюся, що не зможу перевірити правдивість твоїх слів. Принаймні зараз.

Доріан розчаровано глянув у вічі ватажка. 

– Але час покаже, Доріане. Бо це не я вирішую, кому бути інакодумцем, а кожен сам для себе.

– Чесно кажучи, я гадаю, що мого батька зрадив хтось з інакодумців.

– Це серйозне звинувачення!

– Кажуть, що його схопили напередодні запланованого бунту.

– Так і є, але не можу сказати, що когось підозрюю.

 – Я хочу це дослідити.

– Що ж, тоді хай це залишиться між нами, бо в інакодумців не заведено вести внутрішні розслідування. Та якщо таке запланував, то будь розумним, Доріане.

Містер Волтер провів парубка до того великого приміщення та голосно сказав:

– Всі пам’ятають страченого Девіда, відомого борця за справедливість. Я привів до вас Доріана – його рідного сина, який бажає боротися разом із нами. Тож привітаймо у наших рядах новоспеченого інакодумця. А ти, Доріане, дай присягу вірності! І не заплямуй пам’ять про свого батька.

Парубок оглянув бадьорих інакодумців, помічаючи Лію. Зовні дівчина виглядала так само гордо, як і завжди, але Доріану ніяк не вдавалося прочитати її істинні думки.

– Ще зовсім нещодавно я не здогадувався про життя «під завісою», не знав, за що боролися мої батьки. Мені з дитинства вселяли віру в те, що система є справедливою, а моя родина – це зрадники. Тепер я дізнався правду, тому хочу помститися. Клянуся докласти всіх необхідних зусиль, щоб допомогти вам знищити устрій!

Всі дружно замахали головами, а містер Волтер поплескав юнака по спині. Після цього кожен вирішив особисто потиснути руку Доріану, щоб краще познайомитися. Тоді першим підійшов Моріс, бо стояв найближче.

–  Тільки без вибриків, хлопче. Бо перерахую ребра.

Наступною підійшла місіс Поллі – одна із небагатьох присутніх жінок. Хоча вигляд у неї був бойовий, але насправді зріла жінка виявилася лагіднішою. Вона часто кліпала очима, обережно торкаючись руки юнака своїми теплими долонями, і бажала йому вдалого шляху.

Після знайомства з натовпом інших інакодумців, Доріан помітив знайоме обличчя задумливого чоловіка із довгим світлим волоссям. Він виглядав досить граціозно, тож привертав увагу.

– Ми вже десь бачилися раніше?

– Хмм… Можливо. Лукас – особистий помічник Елінори.

Спантеличений Доріан не квапився тиснути руку людині з такою посадою. Він згадав, як зовсім нещодавно бачив лідерку з цим Лукасом. Тоді він щось активно записував до блокнота.

– Як це можливо?

Тоді Лукас насильницьки потиснув руку Доріану, пояснюючи:

– А як ти думав? Майже всі інакодумці працюють на систему, щоб контролювати діяння влади. Ми є всюди, тож не дивуйся.

– Ти так близько знаходишся біля Елінори, що міг би її вже давно…

– Це не так просто, друже. Але коли містер Волтер дозволить  – у мене не сіпнеться око. Повір.