II

Остання пригода сколихнула Доріана, змусивши часто згадувати про жителів із даху. Ще декілька разів він спостерігав, як кухар залишав пакет, а тоді хтось у сутінках тягнув його на дах. Парубок часто уявляв бойову Лію, яка разом із батьком та Морісом щось планували проти влади. Також він припускав, що на даху був ще хтось. Бо навіщо трьом особам стільки їжі в тому пакунку від кухаря?

Доріан постійно засиджувався до ночі в бібліотеці, але коли йшов на біовиробництво, то закривав вхід масивною шафою. Одного разу він припустив, що у бібліотеці можуть бути заховані ще якісь записи, як у тій книзі в бурій палітурці. А коли запхав руку якомога далі, де раніше лежала книга, то вийняв скручений папірець. Вдоволений парубок струсив пил зі своєї знахідки, а тоді розгорнув те, що виявилося листом.

Волтере!

Якщо ти читаєш цього листа, значить, вони мене впіймали. Сподіваюся, моя дружина передасть його тобі вчасно, але попрошу в жодному разі не втягувати до нашої справи мою родину. Я самотужки розписав все у книзі, яку заховав до нашої бібліотеки. У ній ти знайдеш біографії інакодумців та вищих представників влади, таємні схованки бібліотек та інших заборонених речей, мапи, описи наших колишніх діянь. Тож свято вірю, що мої записи послужать своїм цілям, коли прийде час. Впевнений, інакодумці знищать цю систему, хай там що!

Девід (інакодумець)

Доріан декілька разів перечитав листа, зрозумівши, що його писав батько. Отже, він був автором ще й тієї книги із записами, яку забрала Лія. До цього часу парубок знав про тата тільки те, що той був правопорушником, тому вже давно пообіцяв собі не бути схожим на нього, аби не закінчити так само. Тепер же юнак збагнув, що батько не просто порушував закони, а й був повстанцем разом з іншими інакодумцями. Вони разом прагнули змінити систему і готові були ризикувати заради цього життям, що надзвичайно зворушило Доріана. Вперше в житті він зрозумів, що зовсім нічого не знав про свою родину. І це стало гірким клубком у горлі.

Скрутивши листа, він запхав його до кишені та перевів погляд на годинник. Ще трохи й мав початися нічний час. Сповнений допитливістю, Доріан без зайвих роздумів рушив до контейнерів, а коли стемніло, знайшов на балці те місце, яке опустило драбину.

На даху нікого не було, хоча юнак мав впевненість, що це не так. Він підійшов до того контейнера, куди його завели минулого разу, а тоді голосно постукав. Спочатку ніхто не квапився відчиняти, але зрештою дверцята повільно відчинилися й визирнула худорлява жінка з густим хвилястим волоссям. Її широкі очі втупилися в обличчя Доріана, а сама вона заціпеніла, побачивши його постать.

– Пробачте, якщо налякав. Я сподівався на зустріч із батьком Лії.

Наступної миті показалася сама Лія, яку спантеличила нова зустріч із Доріаном.

– Чого ти сюди прийшов?!

– Я знаю, що у вас книга мого батька. Певне, мені не варто було її так просто віддавати.

Жінка стривожено переглянулась поглядами із Лією.

– Зайди, – махнула Лія. – Зараз я проведу місіс Поллі, а тоді приведу батька.

Доріан метушливо увійшов всередину, наостанок ловлячи допитливий погляд незнайомої місіс, а через декілька хвилин до нього приєдналися сивий чоловік та його струнка донька.

– Ти хоч розумієш, що тебе могли побачити патрульні?! – суворо запитав чоловік. – Здається, ми з тобою вже все вирішили.

– Не все. Мені стало відомо, що та книга належала моєму батьку Девіду. Ще з дитинства мені вселяли віру в те, що він лиходій. Тепер маю сумніви щодо цього, тому хочу попрохати ті записи, щоб знати правду.

Чоловік погладив бороду та зізнався:

– А якщо ці знання – крок проти влади? Мені здалося, що ти боїшся смерті.

– Я маю право знати, заради чого померли батьки. І ця книга не належить вам.

– То кому? Тобі? Хлопче, ти не знатимеш, що з нею робити.

– Я знайшов листа, де батько прохав передати цю книгу Волтеру. Це мала зробити матір, але щось пішло проти плану. Мабуть, її також схопили найманці Елінори, от вона і не встигла це зробити. А звідки ви дізналися про книгу, то це ще треба розібратися. Я хочу її бачити.

– А якщо відмовлю?

Доріан замислився, ловлячи на собі ворожий погляд Лії.

– Не думайте, що хочу вам зашкодити, бо це не так. Та я не зможу спокійно жити, якщо не дізнаюся про долю своїх батьків.

– Спочатку віддай листа, бо Волтер – це я, – повідомив сивий чоловік.

Доріан, вагаючись, віддав свою знахідку.

– То це ви називаєте себе інакодумцями й прагнете повалити систему? Це з вами був у змові мій батько?

Чоловік уважно прочитав листа, а тоді відказав:

– Він був одним із нас, тому віддав своє життя, щоб знищити Елінору – жорстоку диктаторку, яка прикривається порятунком Землі, вбираючи сотні людей.

– Вона сувора, але карає тільки тих, хто шкодить Землі. Хіба не так?

Містер Волтер на якусь мить замовк. Він справляв враження мудрої людини, тож юнак прагнув зловити кожну думку свого співрозмовника, а тоді сивоволосий зізнався:

– Я давно за тобою спостерігав, Доріане. Ти міг стати частиною нашого світу, але твої мізки занадто промиті системою. Так чи інакше, але книгу ти не отримаєш. Тепер ти й без цього знаєш, за що боровся Девід.

Це було останнє, що сказав Волтер, після чого пішов, залишаючи свою доньку із Доріаном.

– Я відведу тебе до драбини.

– Хіба можливо змінити систему? – ігноруючи її слова, запитав юнак.

– Твій батько вірив, що це можливо. Шкода, що його стратили, коли я була ще зовсім дитиною.

– Щоб йти проти Елінори, то потрібно зібрати ціле військо. А вас скільки? Четверо?

– Більше. Набагато більше. Ми навчилися переховуватися, але тебе це не стосується. Пробач.

– Хай так. А за що саме стратили мого тата?

– Я чула історію про те, як він організовував повстання, але напередодні бунту був схоплений Елінорою. Вона катувала його, та він не викрив жодного інакодумця.