- Як у школі? - запитала Настя
- Все нормально. - сказала Мері.
Насправді, Марія була не в порядку. У її голові вирували емоції. Чому вона тільки прийшла до школи, а вже куча проблем. Навряд чи вони звикли, що, крім перших класів, ще можуть приходити нові учні. Може, тому так до неї ставиться та дівчина?
Мері пішла в свою кімнату, зробила швидко домашню роботу і вирішила піти гуляти.
- ти куди? - запитав Петро
- піду прогуляюсь, подихаю свіжим повітрям.
- гаразд, тільки недалеко. Не хватає, щоб із тобою щось сталось.
- гаразд.
Мері вийшла за двері вперше відколи поселилася тут. На вулиці було надзвичайно гарно, пташки співають, бджоли, метелики, квіти - в усьому вирувало життя.
* а раптом, від мене відмовляться, чи все ж таки відправлять до тієї школи? Чи, може, станеться ще щось гірше? Що ж мені тоді буде робити? Додому самостійно ніяк повернутися не зможу, а ті, хто можуть мені допомогти, не захочуть це робити.*
- Маріє, тобі вже час додому! - вирвав із роздумів голос Анастасії.
- уже йду! - гукнула Маша у відповідь.
Вже через кілька хвилин трійка сиділа за столом, вечеряли.
Раптом дівчинка схатилась за голову, у вухах зашуміло, поки вона не змогла розабрати всю цю кашу слів і звуків.
*Нам потрібно щось зробити із цією катасрофою!
Знаю, але ми нічого не можемо зробити, не порушивши наших законів!
Потрібно позбутися дівчинки, вона небезпечна!
Знаю! Що я по-твоєму повинен зробити?
Придумай щось.
Сам б хотів щось придумати*