"Найзвичайніша" дівчина

Втеча

Як тільки Мія почала кричати, Мері зрозуміла, що їй тут не місце. Чим швидше вонна залишить цю лабораторію, тим швидше позбудеться всього цього дурдому. Але той дурдом із її голови вже ніколи не вийде. Маріїн світ перевернувся з ніг на голову. "Я-ельфійка. Викраденна дівчинка із ельфійської родини. Через мене могло бути чимало біди. Всі, кого я вважала рідними - ніхто насправді." 

Насправді, у дівчини було набагато більше думок. Але варіантів вирішення цієї проблеми було більше.

" Може, мені краще стрибнути з обриву? Стрибнути під машину? Вмерти з голоду? Чи краще буде все разом?" 

Мері розуміла, що її життя вже ніколи не буде таким, як раніше. Але, закінчувати його не було виходом із ситуації. І Мері розуміла все це. 

Коли містер Кравченко намагався заспокоїти Мію, Марія вирішила втекти. Не важливо куди. Їй потрібнно залишити це місце негайно.

Тихо відкривши двері під крик нової знайомої, Мері, згадуючи ввесь шлях сюди і обертаючи його в зворотньому порядку, залишила будівлю і побігла куди очі гледять. Охоронці спробували зупинити її, але не змогли. Марія бігла занадто швидко. Навіть якби вони намагалися наздогнати її, то не змогли б це зробити, адже дівчинка не знала місцевості, отже, вгадати місце, куди вона біжить, було неможливо. Мері бігла. Бігла, щоб втекти від нової реальності, але ще не знала, чим все це закінчиться.

Марія опинилася на полі, де була вперше із Мією, намагалася дійти до того місця, де вони опинилися на початку, але марно... Того місця ніби не існувало. Все було похожим, оскільки це було поле, але ніколи не те місце. 

- Оскільки вони ельфи, то все це можна обʼяснити тільки одним словом: МАГІЯ. Мабуть через це я не можу знайти те місце. 

Неподалік Марія почула голоси. І вона вирішила піти за ними. Хто знає, куди це її приведе, але точчнно подалі від лабораторії.

Як виявилося пізніше, це була сімейна пара Коваленків. Чомусь дівчинку дуже тягнуло до цієї пари. Можливо, вони не виглядали багатими, чи тими, у кого в житті все йде добре,  але Мері відчула спокій. Спокій, який вона не відчувала дуже і дуже давно.

-Тобі не здається, що за нами хтось стежить? - Запиталася дівчина попереду у хлопця. Зі спини вони виглядали юнаками.

-Значить, не у мене одного параноя.- Із посмішкою відповів той.

-Петре! Нині не час для жартів! - розлючено сказала дівчина.

-Настуню, я просто намагаюся заспокоїти тебе трішки. Хоча, зараз у мене таке саме відчуття.

Мері почула всю цю розмову, оскільки у полі було незвично тихо. Навіть птахи замовкнули. І саме в цей момент Марія, як і в будь-якій книжці, спіткнулася об ніщо і впала. Як би тихо вона це не зробила, на фоні цієї тиші даже мишка видавала б такий звук, що було б важко не помітити.

-Хто тут? - Голосно сказав хлопець, ставши перед своєю дружиною




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше