Чи справді мозок геніальної Мері може щось забути?

Цей крок дався Марії надзвичайно складно. Але, вона це зробила, розуміючи, що це може закінчитися фатально для неї. 

Ступивши, Мері зрозуміла, що не відчуває землі під ногами. То була пастка. Дівчина провалилася в якийсь тунель. Він був нешироким і темним. Маша захотіла поворухнутися, але пошкодувала про це відразу, як зробила. Її почало заносити в боки, вдаряти об стіни. На тілі дівчини, мабуть, буде понад сотню синців. 

У всьому цьому хаосі, де думати тверезо було майже неможливо, Марія зрозуміла, що не відчуває поряд Мії. "Невже вона мене привела сюди, заставила ступити, а потім просто кинула? Я більше ніколи не буду довіряти незнайомцям".

Але не пройшло й хвилини, як перед дівчиною простягнувся неймовірний краєвид. Вони опинилися на галявині квітів, сонце світило так ярко, а на небі не було не було ані одної хмаринки. 

-Де ми? - із цікавістю в очах запитала Марія.

- Там, де може бути твій справжній дім,-відповіла Мія.

- Тут так гарно...

Марія почала бігати по полю як маленька дівчинка років пʼяти. Як же давно вона не могла просто так побігати, розслабитися. Хоча бути безтурботною як зараз дівчина, напевно, більше не зможе.

- Ти казала, що тобі потрібно щось перевірити,- згадала Марія

- Так, я чекала поки ти набігаєшся!

-Все. Я готова! - з впевненістю сказала Мері

-Гаразд, ходімо.

Дівчата пішли полем. Але... Мія була чомусь дуже стурбована, хоча Марія цього не помітила. Зараз дівчинка роздивлялася нову місцевість і вже уявляла про те, які гарнні фото можна тут зробити. А як же інші їй почнуть заздрити через ці фоточки. Більне ніхто не буде казати, що вона звичайна ботанша.

Відкинувши ці думки, Марія зрозуміла, що тут щось не так. Деякі рослини, квіти виглядали досить дивно, адже, знаючи напамʼять всі квіти, рослини(дівчина цікавилася ботанікою, тому не пропускала жодної статті на цю тему, передивилася і дізналася про всі квіти й рослини, які відомі зараз науковцям. Памʼять завжди була на її боці, оскільки їй вистачало один раз глянути, щоб запамʼятати все в дрібницях), вона не могла не тільки сказати вид, а й їхні роди не могла сказати. У її голові знову почався хаос на цій підставі. Невже Мері забула яку-небудь інформацію.

-Дивно, що ти не запитуєш постійно скільки часу ще потрібно йти. Я так розумію, що ця місцевість тобі сподобалась. Мені також дуже подобається це місце. Тут і тихо, і гарно

-Це правда. Я б тут хотіла жити... - замріяно сказала Марія, адже це б означала відкрити для науковців нові види рослин. Вона може ввійти в історію ботаніки, якщо вивчить це середовище

-До речі, нам залишилося йти ще близько хвилини...

-Цікаво, що ж буде далі,-сказала дівчинка тихим голосом, навіть не уявляючи того, що з нею буде відбуватися зовсім скоро.