Шлях

Шлях виявився нелегким. Мія з Марією йшли через стежки, маленькі потічки. Здавалося, що зараз її заведуть глибоко в ліс і хто зна що там могло статися. Мері хотіла кричати, плакати і мовчати водночас. Зсередини її розривало відчуття страху. Чи виживе вона? Що з нею буде? Дівчина була дуже здібною, може, її продадуть у рабство... Невідомість лякає більше, ніж знання того, що вбʼють і яким способом це зроблять. 

-Куди ти мене ведеш?! - викрикнула нарешті Маша, розуміючи, що може пошкодувати про це зовсім скоро, адже Мія думала, що та під гіпнозом.

-Скоро прийдемо, переживати не варто...- змученно сказала нова знайома, але Марія помітила, що дівчина здивувалася тому, що гіпноз насправді не подіяв.

-Гаразд, у мене вже ноги відмовляються стільки йти, - стомлено говорила Мері.

-Скільки можна нити, кожні кілька хвилин ти це запитуєш, - нервово сказала Мія, вже жаліючи, що пішла на це завдання.

- Ти казала, що залишилося ще трохи, а я кінця не бачу цій дорозі

-Потерпи ще трохи... Ой... Здається, ми загубилися...- сказала Мія і почала собі щось бурмотіти під ніс.

-В якому сенсі заблукали? Навіщо я пішла! Не треба було погоджуватися і йти з тобою.

-А не треба було стільки язиком теревенити, тоді ми б дійшли до місця призначення!

-Я ж не знала...

-Доведеться кликати на допомогу...

Мія взяла щось в руки і в повітрі загули гудки. Маша почала рахувати гудки, їй було цікаво, скільки часу пройде від тоді, як подзвонили, як швидко візьмуть трубку.Але так ніхто і не відповів.

-От халепа! - скрикнула дівчина, яку Марія почала вважати викрадачкою, але чомусь ця думка у неї нне трималася довше хвилини.

-І що нам робити, - з дивною байдужістю сказала Мері.

-Я не знаю, доведеться піти іншим шляхом, він буде швидшим.

-А зразу ним не можна було піти?!

-Все складніше, ніж здається. Закрий очі, а коли я скажу, то ступиш крок вперед.

-Гаразд. Але я послухаюся не тому, що ти це сказала, а тому, що хочу швидше з цим покінчити!

-Я теж цього хочу швидше... Закрий очі!

-Ладно...

Марія закрила очі, хоча в цей момент вона так хотіла б навчитися бачити через предмети, щоб зрозуміти, що ця Мія робитиме. Може... це її останнні миті життя, а вона навіть не підозрює. Гаразд, Мері не просто підозрює, а вважає це ннайімовірнішим сюжетом.

" Що ж, я зрозуміла, що памʼять у мене непогана, дорогу ж якось запамʼятала. Можу втекти, просто відтворюючи дорогу в зворотньому напрямку, але... вони точно мають когось мати, хто б стежив за нами, на випадок, якщо втечу... Тоді... це буде гіршим сценарієм для мене".

-Ступай!-ледь не крикнула Мія

І Маша зробила цей крок. Подолавши страх, переживання, вона це зробила...

*далі буде