Початок

Скільки себе памʼятаю, я завжди хотіла знати більше, ніж знає будь-хто інший. Через це почала читати вже із чотирьох років. Але, мене ніколи не цікавили казки, чи будь-які придумані історії, окрім тих, у яких фігурувалися ельфи, гноми, огри. Щось в мені переверталося, коли я чула ці назви. Це було чимось рідним для мене, моєю домівкою.

 Поки я не пішла в школу, всі вважали мене такою, як всі. Звісно, не кожен почав читати так рано, але такі теж були, тож це не було чимось визначним, шокуючим. Можливо, я б навчилася раніше, але мені просто не дозволяли нічого брати із книжок, тому вивчала все, що відбувалося навколо. 

У школі моментально стала найкращою у своєму класі, а пізніше і по всіх паралелях. Через це не кожному подобалося, що є якась дівчинка, яка може стати кращою за кілька годин, ніж вони за рік. Але є й те, що не відрізнялося між нами: ннаш вік. Кожному було по 6-7 років, були й такі, кому було й 5.  Їх у нас часто називали вундеркіндами, бо поступили у школу швидше. Але, це мене не турбувало.

Одного разу, коли я знову прийшла в бібліотеку за новою кннижкою, бібліотекарка менні сказала, що я скоро пречитаю всі книги, які є в цьому приміщенні.

-Ти стільки читаєш, чи можеш ти розповісти мені, про що була книжка, яку ти брала нещодавно, якою була її назва?

-"Хранителька загублених міст" від авторки Шеннон Месенджер. У ній розказується про дівчинку, яка виявилася ельфійкою, її пригоди...

"Чомусь я почувась так, ніби я і є тією Софі. А що якщо це виявиться реальністю?"

-Гаразд, можеш взяти ще одну книгу, лиш зачекай, щоб я це записала у твою карту, стандартна процедура, сама знаєш.

-Звісно...

Я тим часом взялася роздивсятися книгу, що була в моїх руках. "Артеміс Фаул" Йона Кофлера. Цікаво, про що вона буде, які ж там пригоди?

-Вибач,-обірвала думки бібліотекарка Валентина Петрівна,- Твоя картка вже повністю заповнена, доведеться взяти ще одну. От скажи мені, як можнна стіліьки читати? Звідки в тебе стільки вільного часу? Це вже 5 книжка за семестр, скоро ти вже всі книжки тут прочитаєш. 

-Я просто дуже люблю читати.

Це й справді було так. Кожен раз, відкриваючи книгу, дівчинка поринала у новий світ, нові пригоди, нові персонажі, нові виклики, але за цим всім скривалася одна маленька деталь.Книги стали найкращими і єдиними друзями. Таким чином вона втікала від реальності, жорстокої реальності, де її недолюблювали, насміхалися над нею ще з першого класу. "Люди - злі істоти"- неодноразово спливало у голові. 

"Незабаром все зміниться" - подумала і заснула, сидячи в бібліотеці