Глава 17

Андрій був впевнений, що спогади закінчилися. Але він все одно був у тій самій кімнаті. Дивився на бездиханне тіло Олега. На шиї з'явився ще один надріз і з нього також стікала кров.

- Тварюки! - несподівано для себе Андрій почув голос Олега. Поруч з ним стояв привид Олега, який роздивлявся своє тіло.

- Я думаю більше не буде, - сказала Уляна, дивлячись на те, як по жолобах ледь тече кров.

- Цього буде достатньо! Розв'язуємо його, - вони досить швидко розв'язали вузли. - Ти сам впораєшся? - запитала Таня у Влада.

- Так, впораюсь, - Влад пішов на перший поверх.

- Допоможи мені зняти тіло, - Таня звернулася до Уляни.

Вони обережно прибрали тіло, щоб не зачепити свічки. Жінки віднесли тіло Олега у маленьку кімнату. Після чого повернулися і прибрали відра з кров'ю. У цей час в кімнату зайшов Влад, тримаючи на руках маленьке, зморщене, висушене і трохи підгоріле тіло Юри. Це була мумія, яку мало хто впізнав би.

- І це все заради нього? - коментував Олег.

Влад поклав тіло Юри на ліжко, а Таня почала прив'язувати руки мотузкою.

- Навіщо це? - запитала Уляна.

- Про всяк випадок! Щоб під час воскресіння він не впав на свічки, - більше ніхто нічого не додав, вони почали прив'язувати мертве тіло до ліжка.

- Коли? - знову запитала Уляна.

- Трохи більше, ніж через годину! О півдні!

Після цих слів вони сіли на підлогу і дивилися на тіло Юри. Тепер їм треба було просто чекати.

Час плинув дуже повільно, тож привид Олега ходив колами, декілька разів ходив до свого тіла, яке вже було не цікаве людям, які його вбили. Він спустився вниз і побачив зв'язаного чоловіка без свідомості.

- Мені тебе шкода, хлопче, але ти будеш наступним, - він вийшов на вулицю і вперше за довгі роки побачив сонячне світло. - Невже треба було померти, щоб знову побачити сонце?! - Олег повернувся до хати й так само почав чекати, що зроблять колишні друзі.

В якийсь момент вони не зговорюючись встали і почали поливати тіло Юри кров'ю Олега. Вони розмазали кров по всьому тілу, руки, та ноги. А залишок залили у рота. Звісно, майже вся кров витекла, але вони на це не звертали уваги.

Таня відкрила книгу і почала читати, до неї приєдналися й інші. Андрій нічого з цього не розумів, усі слова здавалися нісенітницею.

- Ага, зрозуміло. Кров до крові. Розумно, але на довго його не вистачить. Вони дійсно дурні, якщо вважають, що це допоможе обійти прокляття, - Олег коментував всі їх дії, наче багато років сам практикував все це.

Нічого не відбувалося.

- Нічого не розумію, - прокоментувала Таня.

- Ха! Я ж казав! - Олег був задоволений.

- Ага, ось у цьому справа… - Таня придивилася до слів, що були написані у книзі. - Буква розмилася… Ще раз! - скомандувала вона.

І знову ті самі слова, і знову Андрій нічого не розумів, а Олег був впевнений, що і цього розу нічого не вдасться. Але він помилявся.

Вогонь на свічках горів, наче в нього налили бензину. Навколо тіла Юри була стіна вогню. Тіло Юри вигнулося, почувся якийсь здавлений звук.

- Продовжуємо! - наказала Таня, і вони знову почали читати закляття.

Олег і Андрій не могли повірити своїм очам. Вони підійшли ближче, щоб роздивитися, що відбувається. Суха зморщена шкіра наче поглинала в себе кров, якою була намазана. Були помітні м'язи на руках, та на ногах. Більше не було видно ребер. Знову відросло волосся. І в самому кінці, наче десь із середини голови, в очниці "викотилися" очі.

- Аааххх... - видав звук Юра.

Таня та інші припинили читати закляття і приголомшено дивилися на живу людину. Юра якийсь час озирався навкруги, після чого спробував розірвати мотузки на руках і ногах. У нього нічого не вийшло, так само як і в Олега. Але ліжко декілька разів стрибнуло по підлозі та завалило свічки, що палали.

- Тихо, заспокойся! - Таня, розпихуючи свічки, підбігла до людини, яку кохала. - Ти у безпеці! Погасіть свічки! - наказала вона своїм друзям, а сама почала розв'язувати мотузки.

- Пити, - прохрипів Юра, який здавався досить худим.

- Так, звичайно. Ми для тебе підготували жертву, - Таня перекинула руку Юри через голову, сама підтримувала його під попереком, щоб він не впав.

Повільно вони спустилися на перший поверх, де все так само без свідомості лежав чоловік.

- Насолоджуйся…

Юра не довго думаючи, присів над чоловіком та вкусив його за шию. Кров потекла у горло, наповнюючи тіло життєвою енергією. С кожним новим ковтком йому ставало дедалі краще. І по його порцеляновій шкірі можна було побачити, як він молодіє на очах.

- Краще, - проговорив Юра. Він спокійно став на ноги, випрямив спину. Ніхто б і не здогадався, що ще годину тому він був мертвий. - Там ще залишилося, - сказав він, запрошуючи друзів також відпити крові.

Вони не стали відмовлятися і так само зробили по декілька ковтків. Напруга та втома одразу ж зникли, здавалося, що вони зможуть зробити що завгодно.

Юра попрямував до дверей на вулицю.

- Стій, зараз день, - зупинила його Таня.

- Думаєш після повернення з того світу мене це хвилює?! - зверхньо запитав Юра.

- Все одно, я б не ризикувала… У нас більше немає зайвої крові, щоб знову повернути тебе до життя, - трохи невпевнено сказала Таня.

Юра подивився на світло, що заходило всередину дому. Він виставив руку під сонячні промені. Декілька секунд нічого не відбувалося, але потім від пальців пішов ледь помітний дим. Шкіра з кожною секундою темнішала. Юра прибрав руку так закрив двері.

- Нічого не відчуваю, - він знов підійшов до чоловіка, який вже не дихав. Зміг зробити один неповний ковток крові. Пальці одразу ж позбулися темних плям і знову стали порцеляновими. - Так не повинно бути, - прокоментував він. - Погана кров!

- Ми використали кров Олега! Пам'ятаєш, ми в нього першого влили кров некромант, - відгукнулася Уляна.

- Чию кров? - Юра був шокований і одночасно злий. - Того дурня, який постійно нам заважав?! - Юра взяв стілець, який стояв неподалік нього і з усієї сили жбурнув його у стіну. - Потрібна була кров людини, звичайної людини! Я вам не ясно казав?! - він взяв ще один стілець і його жбурнув у стіну. Уляна та Влад зіщулився від страху.