Глава 11

Андрій поклав перед собою відсунуті до цього газети й продовжив повільно їх вивчати, одночасно прислуховуючись. І нарешті він почув кроки.

- Сильно прикусила губу, - відповіла на мовчазне питання Андрія.

- Розумію, це дуже неприємно, - він кивнув погоджуючись.

Яна як могла приховувала свої емоції. Адже вона не розуміла, що відбулося декілька хвилин тому. Вона була спантеличена. Одночасно Яна раділа і була налякана. З нею щось відбувалося, і справа була в Андрії. Вона взяла себе у руки і знову сіла поруч із ним.

- Щось іще знайшов?

- Поки що ні, - Андрій додивився газету за вересень 2012 року, і відклав її у сторону.

Якийсь час вони сиділи у тиші, читаючи одну за одною газети. До кінця 2012 року нічого не відбувалося. Андрій вважав, що справа була у тому, що до України було прикуто досить багато уваги після футбольних матчів. До країни почало їздити більше іноземних туристів, і зайва увага до міста не потрібна була.

У 2013-му році знову почали зникати автівки, але до них додалися ще й аварії на дорогах. Кожного місяця щось відбувалося. Хтось когось збив, у когось вкрали автівки, коли ті вийшли до туалету, чи зупинилися на узбіччі, щоб збирати гриби. Андрій як раз чогось такого і чекав. І це були невеличкі замітки, на декілька рядків. Щоб на це ніхто не звернув увагу. Ці люди "відігравалися" за минулий рік, коли нічого не відбувалося.

Так продовжувалося майже до кінця року, коли почалися події на Майдані. Далі декілька місяців поспіль в новинах був лише Майдан. Андрій не був впевнений, чи були якісь трагедії у самому місті, чи поблизу нього. Але щось йому підказувало, що так і було, просто про це не хотіли писати.

У червні 2014-го газети знову почали писати про події у місті та на околицях міста, окрім ситуації у всій країні. І знову запис про свято, і знову трагедія:

"Зниклі! Під час святкування Літнього сонцестояння, зникла група підлітків. Дорослі не помітили, як їх діти пішли до лісу вночі. Одразу ж почалася пошукова операція. Але сліди підлітків зникли вже через п'ятдесят метрів від місця святкування. Наразі нічого невідомо про зниклих, пошукова місія досі триває!"

- Дивися! Цього разу про смерті ніхто не писав. І замітку зробили невеличку, - Андрій не був впевнений, але підозрював, що хтось зацікавився містом, і почав щось розпитувати. Тож тепер не було померлих, лише зниклі. Він був упевнений, що десь далі будуть замітки, про те, що знайшли померлими тринадцять підлітків.

- Думаєш, це щось означає? - Яна намагалася балакати якомога менше.

- Думаю вони почали ховатися краще. Можливо на них хтось вийшов... Але я думаю, що зникло тринадцять підлітків, і десь далі ми знайдемо, що з ними трапилося…

Андрій продовжив вивчати газети. Знову декілька місяців затишшя, він вже сподівався, що у вересні буде замітка про підлітків. Але її там не було, так само як не було у жовтні, чи листопаді. А от викрадення автівок продовжилися. У грудні знову зникли люди, і знову ніяких пояснень.

Вони просиділи над газетами ще близько чотирьох годин, коли нарешті вони закінчилися. Після 2014-го року не було ніяких серйозних трагедій, після яких писали б про велику кількість загиблих. Але так само продовжували зникати машини, і так само їх знаходили. Зникали групи людей, і їх вже не знаходили. Жодного запису про те, щоб когось з них знайшли. Андрій допускав дуже мізерний шанс, що в цій газеті вирішили не писати про знайдених людей, мертвих чи живих. Але все ж він схилявся до того, що їх так і не знайшли.

Андрій встав зі стільця, і почав ходити зі сторони в сторону. Він намагався щось вигадати, але нічого не сходилося. Навіщо потрібні були жертви, та ще й майже кожного місяця. Він ніде не чув про секту, у яких стояла б задача кожного місяця когось вбивати. Зазвичай були якісь дати, чи події. Тут великі жертви були лише улітку та взимку. Але все одно, ланцюжок тягнувся майже кожного місяця починаючи з 1981-го року. Андрій подивився у свій блокнот. Все одно не сходилося, після того була дуже велика перерва, хоча може про вбивства ніхто не писав. Він не був упевнений, що це не почалося раніше.

- Про що думаєш? - Яна дуже уважно слідкувала за Андрієм. Як він "міряв" відстань від стіни до стіни. Як час від часу дивився у блокнот, після чого тер підборіддя, чи проводив рукою по голові.

- А? Щось не сходиться... Дуже багато смертей, постійно!.. - він зупинився.

- Ти ж казав про секту!

- Так, казав, але повинна бути причина! Вони ж не могли вирішити, що потрібно вбивати кожного тринадцятого числа. Чи може другого, чи ще якогось іншого числа, повинна бути причина!

- А як це можна дізнатися?

- Можливо у поліцейському архіві... Але щось мені підказує, що це не варіант! - Андрій продовжив ходити по читальній залі. - Іще я не знаю, коли почалися перші вбивства. Чи можу я брати за початок смерті, що сталися у 1981-му році? Чи може це почалося набагато раніше?!

Андрій в котрий раз пройшов повз Яну, кинув на неї швидкий погляд і пішов далі, у сторону вікон. Там він затримався на декілька секунд, розвернувся і пішов до стіни. Він знов глянув на дівчину, зробив декілька кроків і зупинився. Серце шалено почало калатати, до вух прилинула кров, він чув у голові кожен удар серця. На сусідньому столі лежала краєзнавча книга, про яку він зовсім забув.

- Точно! Книга! - він у декілька широких кроків опинився біля столу і швиденько узяв книгу. Андрій знов сів поруч з Яною. - Тут повинно щось бути! У цій книзі точно є записи якихось подій, які відбувалися до перших газет!

- Ти впевнений? - Яна зробила здивоване обличчя, хоча насправді знала, що він там щось знайде, і навіть знала що саме. Вона перечитувала цю книгу вже не один раз. І тепер їй було цікаво, як швидко він зможе зв'язати отриману інформацію.

Він почав з найперших сторінок. Як зазвичай буває, у цій книзі було привітання читача. Після цього було декілька сторінок про варіанти походження назви міста. Річ йшла про чистий "ставок", який насправді виявився озером, як і вважав Андрій. Люди дивилися у те озеро, наче у дзеркало. Також писали про табір кочових купців, які зупинилася, і продавали лише дзеркала. І ще декілька інших варіантів, які Андрій швиденько проглянув і продовжив шукати відповіді на питання, які його цікавили.