Глава 10

Андрій прокинувся після обіду. Яни в його кімнаті не було. Він не поспішав з тим, щоб підійматися з ліжка. Андрій потягнувся, усе тіло наче задерев'яніло, і це попри те, що відчував він себе відпочилим, після такого довгого сну.

Нарешті вставши, Андрій вийшов на кухню. На столі стояла чашка з молоком, надкушене яблуко і невелика записка: "Вчорашня ніч була просто чудова. З тобою так легко і цікаво! Запрошую тебе сьогодні на вечерю в бібліотеку! Приходь о дев'ятій!". Андрій посміхнувся. Йому також сподобалася вчорашня ніч. Тож він точно збирався прийти.

Андрій підійшов до дверей, щоб зачинити замок, який Яна скоріш за все відчинила, коли йшла. Але замок був зачинений, що було дуже дивно. Він ще раз його перевірив, замок точно був зачинений. Він зазирнув про всяк випадок до ванної кімнати, Яни там не було. А ось двері на балкон були відчинені, спросоння Андрій цього не помітив. Він визирнув про всяк випадок з балкона. Нічого незвичайного не було.

- "Она любила летать по ночам"! - він процитував рядок з відомої пісні, після чого вдарив себе долонею по лобі. - Та ну, якась маячня! Я вже марю. Напевно Яна попросила Уляну зачини двері, коли сама пішла, - Андрій кивнув, погоджуючись з цією простою відповіддю і нарешті пішов у душ.

Цього разу він вирішив не купувати квіти. Андрій пішов по найближчім магазинам, щоб купити пляшку вина. В перших двох жодного алкоголю не було. В третьому було лише пиво. Лише в четвертому магазині він знайшов невеликий вибір алкогольних напоїв. Було багато різної горілки та коньяку. А от пляшок з вином було трохи менше. Він витратив всього декілька хвилин, щоб купити пляшку, яка, на його думку, була найкращою.

Пошук пляшки вина зайняв близько години. Тож повернувшись додому, Андрій просто сів на стілець на кухні та почав лазити у себе в телефоні. На його подив, йому прийшло декілька смс, в яких писали, що йому намагалися додзвонитися. Вони прийшли вчора увечері, близько восьмої години, як раз тоді, коли він виходив на побачення. Але зараз зв'язку знову не було. Однак тепер він знав, що зв'язок пробивається, і це була гарна новина. Отже, мережу лагодять.

Він хотів знову відкрити фотографії газет, але передумав. Він їх передивлявся уже декілька разів, і нічого нового там не побачить. Андрій ще декілька разів брав телефон до рук і клав знову на стіл. Після чого пішов до ліжка і ліг.

Андрій згадував учорашню ніж, намагався прокрутити кожен момент, кожен жест і погляд Яни. Пригадав ставок, як вони цілувалися. Тоді його нічого не цікавило, весь світ перестав існувати. Були лише вони вдвох і світло місяця. Тоді він згадав, як Яна його подряпала своїми іклами. Андрій доторкнувся до губи. Він ледь знайшов місце, де була подряпина. Менш ніж за добу рана майже повністю загоїлася. А може не така серйозна подряпина була.

У спогадах час промайнув досить швидко. Та так, що він ледь не проґавив час, коли потрібно було збиратися і виходити.

На вулиці було вже темно, усюди горіли ліхтарі, по вулицях ходили люди. Андрій йшов до бібліотеки, несучи у руці пляшку червоного вина.

На першому поверсі горіло світло, його вже чекали. Андрій смикнув ручку, двері були зачинені, тож він постукав. За дверима він почув звуки кроків, повернувся замок і двері відчинилися. Перед ним стояла Яна в напівтемряві.

- Нас не заарештують за те, що ми знаходимося у бібліотеці в неділю? - вирішив пожартувати Андрій, після того, як за ним зачинили двері.

- Не хвилюйся, я домовилася з адміністрацією бібліотеки! - так само жартівливо відповіла Яна. І одразу ж поцілувала Андрій, він відповів взаємністю.

Дівчина повела Андрія у читальну залу на першому поверсі. Там вже були відсунуті майже всі столи. Лише у центрі стояв один невеличкий стіл накритий клітчастою скатертиною. В центрі стояло деко, накритий фольгою. По краях столу було дві тарілки зі столовим приладдям.

- Цього як раз не вистачало! - Андрій посміхнувся і простягнув пляшку з вином.

- Ага! - підтвердила Яна. - А ти раптом келихи та штопор не захопив?

- Ем, ні, - Андрій був трохи розгублений.

- Гаразд, зараз що-небудь вигадаю, - вона пішла до кабінетів.

Через декілька хвилин Яна повернулася з двома чашками й довгим ножем.

- Можу запропонувати лише чашки. І довгий ніж, щоб вирізати пробку, - вона протягнула ніж Андрію.

Він спробував пробити дірку в пробці, потрошку вирізати її, але процес йшов занадто повільно. Він відклав ніж.

- У тебе є запальничка чи сірники?

- Тут, у бібліотеці, де від іскри може все зайнятися?! - вона підозріло подивилася на Андрія.

- Ну може хтось палить...

Дівчина знов пішла до кабінетів.

- Знайшла, але там мало газу, - вона простягнула запальничку.

- Повинно вистачити, - Андрій глянув, скільки там залишилося.

Він нахилив пляшку з вином, запалив запальничку і підніс горловину пляшки до вогню. Андрій повільно крутив пляшку з вином.

- Що ти робиш?

- Я якось бачив, як таким способом відкоркували пляшку, - і справді, вже через хвилину пробка почала повільно висуватися з горловини. І ще через пів хвилини вона випала з тихим звуком.

- Не знала, що так можна... - Яна була здивована та у захваті від побаченого.

- Ага, я не був впевнений, що вийде... Перший раз таке роблю! - Андрій віддав запальничку Яні, яка понесла її назад до кабінету. А сам поставив пляшку з вином на стіл.

Нарешті вони сіли за стіл. Андрій налив вино у чашки, а Яна прибрала фольгу із дека. І одразу ж кімната наповнилася смачним запахом. Під фольгою була запіканка з картоплею, м'ясом та грибами, присипана сиром.

- Сподіваюся ти любиш гриби... - Яна тільки зараз подумала про те, що Андрій може зовсім не їсти гриби.

- Так, люблю гриби! - він посміхнувся. Андрій поклав декілька ложок запіканки собі в тарілку, а потів зупинився і подивився з підозрою на Яну. - А це часом не підстава? У бібліотеці не можна їсти!.. А ти мене піймаєш і здаси поліції... - він з серйозним обличчям дивився на Яну. Ледь стримуючи сміх.