Глава 8

Ранок почався для Андрія запізно. Прокинувся він лише об одинадцятій годині ранку. І йому це було лише на руку, він зміг відпочити, тож зможе пів ночі, а то й усю ніч гуляти. Перш за все, він перевірив гулю, яка трохи зменшилась, та і голова не боліла. А от на ребрах було чітко видно декілька великих синців. Андрій лежав і думав, що йому робити. Він вирішив не йти у кафе зранку. Тож пішов шукати магазин поблизу.

- Пане, Андрію! - його гукнула жінка на рецепції.

- Так?

- Ви заплатили за три ночі! Завтра ваша оренда закінчується! Ви будете подовжувати?

- О, так, звісно! Дякую, що нагадали, я думаю ще днів на п'ять! - Андрій поліз до сумки за грошима.

- Чудово! З вас півтори тисячі гривень!

Андрій розрахувався і далі пішов у справах. Він гуляв сусідніми вулицями, роздивлявся, які є пам'ятки, щось цікаве, але нічого не знайшов. Зате знайшов магазин, де купив собі хліба, ковбаси, молока, овочів і декілька яблук. Багато їсти не хотілося, але щось перекусити все ж таки треба було.

Усе столове приладдя було на місці, тож Андрій зробив собі декілька бутербродів та салат. Сніданок у нього був дуже легкий. Він передивлявся усі фотографії на телефоні, звірявся з тим що написав у блокноті, і робив нові замітки.

Він був впевнений, що розгадка знаходиться десь у газетах. Неможливо так довго ховатися від поліції, і не залишити слідів. Та й у місці відбувалося щось дуже дивне. Місто наче поділене на денних і нічних людей. Він хотів про все розпитати Яну, але у той самий час не хотів її налякати. Вона йому дійсно подобалася.

Андрій нікуди не пішов, він лежав на ліжку і розмірковував. Телефон лежав на зарядці, та й в цьому випадку він був не дуже корисним. За трохи більше, ніж дві доби, зв'язок ні раз не з'явився.

Спочатку йому здавалося, що час тягнеться дуже повільно. Він рахував ледве не кожну хвилину. А потім якось звик, втягнувся. Він зрозумів, що давно ось так просто не лежав і не відпочивав. Майже кожен день він кудись біг, поспішав. Майже на ходу їв і пив каву, а все для того, щоб встигнути зробити якомога більше речей. Зараз він лежав і намагався пригадати, що саме він намагався швидко зробити. І нічого важливого так і не міг згадати. Дні не дуже відрізнялись одні від одних. Навіть у вихідні він щось робив, і наприкінці дня відчував себе стомленим. Якщо не рахувати викрадення автівки, то зараз він дійсно вважав, що відпочиває.

Андрій час від часу нагадував собі про вечірнє побачення. Він остаточно вирішив, що необхідно купити квіти. Андрій взяв телефон і почав роздивлятися карту. Як і думав, позначки з квітковим магазином не було. Але він подумав, що у центрі міста скоріш за все буде якийсь квітковий кіоск чи магазин.

В чотири години він все ж таки встав з ліжка і пішов у центр. Пройшов кафе "Махаон" і пішов далі. Пройшовши ще одну вулицю, він опинився на невеличкій площі. Андрій здогадався, що саме тут розпочиналися усі свята, після яких траплялися трагедії. На площі було ще одне кафе "Озеро". І декілька невеликих магазинів. Продуктовий магазин, зоомагазин, магазин з ковбасами. Також була перукарня, товари для дому. І звичайно невеличка квіткова крамниця.

Вибір був не такий великий, як він звик у Києві. Але все ж таки вибрати було з чого. Було декілька забарвлень троянд - білі, жовті, червоні, темно червоні майже чорні. Андрій побачив кали, півонії, гортензії, соняшники, хризантеми та іще декілька видів квітів, назви яких він не знав.

- Доброго дня! - привітався Андрій, коли зайшов до крамниці.

- Доброго! - жінка, яка привіталася, встала зі свого пластикового стільця. - Чимось допомогти, може щось підказати?

- Та я ось думаю... - він замислився. Йому подобалися темно червоні троянди, якраз підходили під привід, побачення ніччю. Але скоріш за все їх буде погано видно, Яна навряд чи їх роздивиться. - Напевно дайте п'ять білих троянд.

- Чудовий вибір! - жінка швиденька замотала їх у целофанову обгортку і передала Андрію.

- Без шипів? - він під рукою не відчував жодного тиску від шипів, як це зазвичай буває.

- Немає ні одного шипа! Усі зрізані! - на це Андрій лише кивнув.

Задоволений він повернувся до хостела і почав готуватися до вечора. У нього якраз був час, щоб не поспішати. І дійсно, він встиг прийняти душ, поголитися, укласти своє русяве волосся так, як йому подобалося. Закінчив готуватися він о сьомій годині. Сонце вже майже зайшло за горизонт. Тож він просто сів на стільці на кухні, налив собі молока і просто чекав, восьмої години, щоб піти до бібліотеки.

Через двадцять хвилин він не витримав і почав ходити по кімнатах. Вийшов на балкон, там трохи постояв. В загалом, "вбивав" час як міг. Нарешті він дочекався. Узявши квіти, Андрій ледве не біг на зустріч. Йому доводилося себе кожен раз відсмикувати, щоб не бігти.

На вулицях почали з'являтися перші люди з порцеляновою шкірою. Але Андрію було все одно. Увімкнулися ліхтарі на вулиці, тож дорогу тепер було відносно добре видно. Андрій прийшов трохи раніше вказаного часу, але Яна вже стояла і чекала його біля дверей.

- Привіт!

- Привіт! - вони зніяковілістю привітали один одного.

- Це тобі! - Андрій простягнув букет троянд.

- Оу, дякую! Мені дуже приємно! - Яна простягнула руку, але тут же відсмикнула її. - Вони без шипів? Не хотілося б поранитися.

- Жодного шипа! - Андрій посміхнувся.

- Дуже приємно! - Яна узяли квіти та понюхала їх. Їй була дуже приємна така увага. Вона притиснула квіти до себе і посміхнулася.

- Ну що, ходімо? - запитав Андрій.

- Так, ходімо! - вона подивилася йому у вічі, посміхнулася і взяла за руку. Так вони і пішли до кафе, яке вибрала Яна.

Вони пішли по вулицях містах тримаючись за руки. Спочатку Андрій відчував холодну руку Яни, але згодом вона нагрілася. Вони йшли до центру міста, і Андрій намагався здогадатися, до якого з двох кафе вони йдуть. Аж раптом Яна повернула на іншу вулицю.