Історія п'ята. На нас ледве не напало рогате чудовисько

Хай там як завгодно ставлять нам перестороги старші, але нас завжди ваблять пригоди. Якщо сидіти вдома, то все швидко набридає. Навіть купатися в надувному басейні. Спочатку цікаво, а потім… злітаються оси. Їм, бачте, хочеться пити! А ми боїмося, бо у мних гострі і пекучі жала. А ще вони так загрозливо гудуть…
Утекли ми з сестричками від них подалі. Побігали на травичці перед двором, нарвали чимало жовтеньких кульбаб, почали в’язати з них віночки. Але ні в кого не виходило. Квіточки швидко зів’яли і ми вже не знали, що з ними робити далі.
Міра побігла першою,  ми з Настусею – за нею. Бігли туди, де більше пригод. Саме туди, куди нам забороняли – на сусідський вигін. Раптом Міра завмерла від подиву і навіть лягла на траву, щоб бути непомітною. Ми й собі прилягли, мов у засідці…
Просто перед нами хрумкало травичку якесь дивне створіння – з рогами і куценькою борідкою. Дивилось на нас незвичайними очима. В тих очах наче маленькі жовті блюдця, а посередині – чорна рисочка.
Довго ми не всиділи на місці. Почали підкрадатися ближче. Виявилось, що то не роги, а прості вуха, тільки нашорошені. Міра встала на повен зріст і сміливо підійшла до чудовиська. Адже ріг немає, то й не страшно.
Еге! Ближче до себе незнайомка нас не підпустила. Нагнула голову і рішуче пішла вперед. Коли Міра по-дружньому простягла до неї руку, то отримала такого штурхана, що миттю опинилась на траві.
Довелося нам відступати. Дома розповіли бабусі про чудовисько, а вона тільки розсміялась, повідомивши новину: сусіди купили… козу. І звати її Марта. Вона собі там пасеться і нікого не збирається бити своєю безрогою головою. Просто треба спочатку з нею познайомитись, дати їй травички, погладити…
Ми згадали про свої зірвані кульбаби. Оце тепер вони згодяться! Миттю позбирали їх з трави і потихеньку наблизились до кози. Вона якось дивно мекнула і притьмом підібрала з наших долонь зів’ялі квіточки. Коли її ротик перестав жувати, ми злякались, що вона почне битись та штурхатись. Бігом – знову до кульбаб. Нарвали їх побільше і простягли козі. Квіти знову зникли, а коза вже перестала наставляти нам свою лобату голову. Навпаки, стала ласкавішою і навіть посміхалася, коли ми називали її по імені:
- Марта, Марточка!
Ми подружились! Показали їй Мірочкин телефон, розповіли про Інтернет. Стало весело і цікаво! І козі, і нам. Я навіть підійшла зовсім близько і помірялась з нею зростом. Вона виявилась нижчою! Значить, ми за неї старші і вона залюбки буде з нами дружити. Жаль тільки, що відв’язати її не можна. Ми б гайнули з нею далеко, спустились би в балку і пішли б у степ! Ех, шкода, що забороняють…