Розділ 12

Бланш відчувала, що замерзла і їй слід повернутися в будинок, але не могла змусити себе поворухнутися. Якщо раніше здавалося, що вона тікає від проблем, то тепер, навпаки, створювала їх із завидною швидкістю.

Від дотику гарячої руки до заледенілого плеча Бланш сіпнулася, немов її окропом обшпарили.

— Ну-ну, дівчинко, це всього лиш я, — промовив м'яко Уолсі. — Зараз головне Малкольм Берроуз, а решта... Подумаєш про нього після.

— Уолсі, я клянусь, що ніколи не бажала вам поганого. Я дуже ціную і люблю вас, — Бланш винувато глянула на нього.

— Знаю, дівчинко, — він поплескав її по плечу. — Я все знаю.

Бланш звела брови. Здалося, що в його словах криється подвійний сенс, але вона нічого уточнювати не стала.

Переступивши поріг передпокою Бланш закрила двері і раптом глянула у вікно, розташоване поруч з дверима. Голова закрутилася, а в горлі миттєво пересохло.

— Бланш, що там? — Уолсі повернувся й придивився до її обличчя. — Дівчинко?

А Бланш все дивилася у вікно, стискаючи руки в кулаки.

Уолсі повільно підійшов до вікна й відсунув край мереживної фіранки, помічаючи два силуети, що прямували по алеї до ганку:

— Там Фінн?

— Так, — придушено відповіла вона. — А з ним Малкольм!

— Ти впевнена? — Уолсі попрямував з передпокою.

— Більш аніж! Фінн привів його сюди. Боже мій! — Бланш охопило паралізуюче відчуття жаху.

— У будь-якому випадку Фіннові нічого не відомо про те, як справа йде, — в руках старого клацнув запобіжник на рушниці.

— Мені треба бігти. Мені потрібно забрати Тіммі, — в паніці Бланш кинулася до гостьової кімнаті, але шлях їй перегородив Анейрін, мабуть почувши розмову на підвищених тонах.

— Ні! Досить ховатися, дитинко, бо все життя ти тікати не зможеш. Це повинно припинитися тут і зараз, — Уолсі виглядав рішуче.

— Якщо він мене побачить — мені кінець, Уолсі. Ви навіть не уявляєте, що він зробить зі мною. Він забере Тіммі, — Бланш затремтіла. —  Він його забере!

— Він не зачепить ні тебе, ні дитини. Цим займеться поліція і тільки закон вирішить, з ким бути Тіммі. З огляду на обставини — у тебе дуже непогані шанси.

Бланш здивовано кліпала віями, погано розуміючи, що їй каже Уолсі. Як він міг говорити про суд та інше, якщо його син, шериф, привів на поріг вбивцю, котрий полює на неї

— Анейрін, забери Тіммі і вийди через задні двері, — тим часом розпорядився Уолсі.

— А Бланш? — Анейрін зміряв схвильованим поглядом застиглу біля вікна дівчину.

У двері пролунав перший удар і Бланш відсахнулася в бік, збліднувши, немов крейда.

— Жвавіше, хлопче, жвавіше, — Уолсі стиснув в руці рушницю й повільно підійшов до дверей.

— Є хто вдома? — почувся голос Малкольма.

Бланш здригнулася, спрямувавши зацькований погляд в простір перед собою.

— Я знаю, що ти вдома, Бланш. Чи може кликати тебе Кетрін? — продовжив за дверима Малкольм.

— Фінн водить його за ніс. Він думає, що це твій будинок, — прошепотів Уолсі, наблизившись до дверей ще ближче. — Отже у нього є план.

— Досить ігор, — в голосі Малкольма з'явилася добре знайома Бланш агресія. — Твій шериф у мене на прицілі: або ти відкриваєш, або я буду стріляти. Почну, мабуть, з ніг.

Уолсі поклав долоню на дверний замок, але відкривати не поспішав, мабуть, сумніваючись, що погрози Малкольма є реальними.

Знову почувся грубий удар в двері:

— Ніколи б не повірив, що тобі плювати на ближнього, окрім мене, звичайно, — реготнув Малкольм, а потім почувся глухий постріл і зойк Фінна.

Бланш стрепенулася й втупилася на двері, які рвучко відчинив Уолсі.

Фінн лежав на ганку, скорчившись від болю, і руками затискав ногу, з котрої юшила кров.

— Що це у нас? — не звертаючи уваги на витягнуту в руках Уолсі рушницю, Малкольм цілився своїм пістолетом в голову Фінна. — Отже чергова брехня, Фінн? Ніякий це не будинок Бланш.

Уолсі цілився у груди Малкольма і погляд його залишався на диво спокійним:

— Ти вистрілиш у нього, але й сам жити не будеш.

Малкольм посміхнувся Бланш, не звертаючи ніякої уваги на старого з рушницею:

— То в тебе не один захисник? Цьому ти віддала серце?

Бланш мовчала, чуючи, як у скронях шалено стукає кров.

— Фінн, синку, ти як? — Уолсі міцніше стиснув рушницю.

Фінн не відповідав, лиш важко й уривчасто дихав.

— Опусти рушницю, старий. Ти й ворухнутися не встигнеш, як я продірявлю твою голову, — жорстко промовив Малкольм. — Бланш, де Тім?

— Тут його немає і ти ніколи його не знайдеш, — відповіла вона, розправляючи плечі. Її погляд зачепився за його спотворене обличчя й побачене чомусь додало впевненості. — Ніколи!

Малкольм заревів і блискавично вирвав з рук Уолсі рушницю, б'ючи його прикладом. Уолсі звалився на підлогу, вдаряючись потилицею об край взуттєвої тумби. Фінн спробував піднятися на ноги, але розпластався на порозі. Малкольм безжально вдарив його носком черевика по обличчю і направив на нього пістолет. Бланш міркувала лише мить, а потім кинулася на чоловіка, подібно розлюченій левиці, і вп'ялася нігтями в його обличчя, глибоко встромляючи їх у рану. Малкольм закричав від болю і схопивши її за волосся, вдарив рукояткою пістолета по обличчю, залишаючи криваві доріжки на блідій щоці.

— Де мій син? — прошипів він, намотуючи її волосся собі на долоню. — Де він?

 Анейрін посадив сонного Тіма на заднє сидіння і стрибнувши за кермо, завів двигун.  Найменше хотів бути почутим. Якщо Малкольм зрозуміє, що він відвіз хлопчика, одразу кинеться навздогін і тоді вони стануть новою мішенню. На превелике полегшення, старі ворота на задньому дворі котеджу були відчинені і автомобіль легко ковзнув на сусідню вулицю. Адреналін в крові зашкалював, але шостим чуттям Анейрін знав, що повинен врятувати хлопчика за всяку ціну. Бланш врятувала йому життя, він зобов'язаний був віддячити їй тим же. І не тільки тому.