Розділ 11

— Колись моє життя було іншим і нічим не нагадувало ті жалюгідні потуги, які я маю тепер. Я народилася в досить благополучній і навіть заможній лондонській сім'ї. Мій батько працював помічником прокурора, а матір захоплювалася живописом. Я єдина дитина і мені було дозволено багато чого. Тому, коли я зв'язалася з Малкольмом Берроузом, батьки не лізли з порадами, а просто залишилися в нейтральності. Батько вважав, що мій юнацький запал охолоне і незабаром ми з Малкольмом розбіжимося, але вийшло інакше. Я зібралася за нього заміж. Мене не лякало те, що він був трохи...агресивніший, аніж всі мої знайомі разом узяті. Тоді це здавалося верхом крутості. Не лякало й те, що в свої двадцять п'ять вже був вдівцем й ростив сина, — Бланш важко зітхнула. Здавалося, до неї знову повертається жар.

— Тіммі? — Анейрін не здогадався, відчув те.

— Так, Тіммі! — кивнула вона, стискаючи й розтискаючи свої тремтячі пальці. — Йому тоді виповнилося лише кілька місяців, і я, двадцятирічна дурепа, вирішила, що стану йому гарною матір'ю. Ні, думаю, так воно й сталося. Я обожнюю Тіммі усіма фібрами душі,  саме через нього я зробила те, що зробила. У новому статусі мені було цілком комфортно, я навіть не думала над тим, аби запитати, що сталося з його першою дружиною. Як виявилося, дуже дарма, — Бланш сумно усміхнулася.

— Він був причетний до її смерті? — Анейрін відкинувся на спинку сидіння й обережно поклав долоню їй на плече.

— Батько, якому відверто не подобався зять, через своїх друзів дізнався, що вона потонула в озері. Тіло знайшли через кілька місяців, багато судово-експертних процедур просто не проводилися. Малкольм був убитий горем, ніхто навіть не став всерйоз припускати, що він замішаний в цьому. Чесний коп. Були свідки, були опитування, суд ухвалив, що то нещасний випадок. Можливо я б і не стала тим цікавитися, якби не один випадок.

Бланш перевела подих і Анейрін підбадьорливо стиснув її плече:

— Ти мусиш виговоритися. Тоді тобі стане краще.

— Малкольм був патологічним ревнивцем, те проявлялося його агресією. З кожним разом все більше й більше. Через три роки нашого спільного життя ми вперше дуже посварилися. Він обізвав мене повією, котра нагадує йому загиблу першу дружину, я його психом і пішло-поїхало. Образа мене захлеснула, хоча я тоді все ще вважала його коханим чоловіком. Я зібрала речі, але нам вдалося помиритися завдяки Тіммі. Я настільки прикипіла до малого, що нікого дорожчого у мене вже не було. Далі потягнулися два роки повної ідилії, але щось мене напружувало. Ті слова про дружину... Я почала копати.

— Ти дізналася, що він убив її? — Анейрін дозволив собі обережно пригорнути її до себе.

— У мене були припущення, але не було фактів, а Малкольм почав підозрювати щось. Я рилася в будинку, намагаючись знайти докази, я обшукувала гараж і двір, але все було марно. У підсумку, списавши все на погані передчуття, що не мають під собою ґрунту, я залишила спроби. Час минав, у нас ніби як все налагодилося. Малкольм отримав підвищення в поліцейській дільниці, де працював, ставши інспектором, ми оформили Тіммі в приватний садок, а я влаштувалася на роботу в суд статисткою. Тоді все й почалося.

Анейрін зрозуміло кивнув.

— Малкольм ревнував мене до нестями, забороняв зустрічі з друзями і посиденьки з подругами п'ятничними вечорами. Телефонував кілька разів на день мені й батькові, аби переконатися, що я на роботі. Постійний контроль став нестерпним, мені здавалося, що я потрапила до в'язниці найсуворішого режиму. Ми почали часто сваритися, кілька разів Тіммі ставав свідком тих сварок. Одного разу подруга запросила мене на дівич-вечір і я не змогла відмовити. Я пішла лише на сорок хвилин, а коли повернулася, в нападі люті Малкольм мене побив. Я заявила, що йду в поліцію і подаю на розлучення, а він лише сміявся. Його сміх досі стукає в моїх скронях разом з пульсом. Він пригрозив мені, що якщо я наважуся, вб'є мене так само, як і свою першу дружину. Боже! — Бланш затремтіла. — Далі все було як в тумані. Я побігла на кухню, він за мною. Схопив за горло і напевно задушив би, якби я не дотяглася до свічника на столі. Я розсікла йому пів обличчя, а потім вдарила по голові. Він гепнувся на підлогу й не ворушився. Напевно я була в якомусь шоковому стані, тому що кинула в сумку перші-ліпші речі і стягнувши напівсонного Тіммі з ліжка, повела його до автомобілю.

Руки Анейріна стиснулися в кулаки, але він все ще мовчав.

— А далі ти вже знаєш: Шотландія, Інвертен, Каррік-Фервю, Брехня Фіннові і всім навколо.

Анейрін трохи обміркував ситуацію, а тоді промовив:

— Може він мертвий?

— Ні. Я точно знаю, що ні і він знайде мене, — хитнула головою Бланш.

— А твої батьки?

— Батько помер півроку тому, а мама... Мама знає. Вона благала мене піти в поліцію, але я... Я не знаю, чому я вибрала втечу. Сама себе зробила злочинницею, котра викрала дитину, — на вустах Бланш грала відсторонена усмішка. — Здавалося, ніхто мені не повірить, а поліція встане на бік Малкольма.

— Ніколи не пізно піти в поліцію. Ти розкажеш про все Фіннові і ми про тебе подбаємо. Я подбаю, — Анейрін був твердий у своєму рішенні.

— Не хочу вас в це втягувати. Втягувати ще більше, — Бланш поклала голову йому на плече. — Я вдячна тобі за ці години. Вони залишаться кращими в моєму житті, але завтра я поїду.

— Бланш, ні. Я хочу, щоб ти залишилася. Я хочу, щоб ти була зі мною. І Тіммі теж, — він поцілував її в скроню.

— Не можу. Ні, Анейрін. В глибині душі, відкинувши емоції, ти й сам розумієш, що це неможливо, — Бланш ніжно провела долонею по його щоці. — Ти ще зустрінеш свою долю. Все у тебе попереду.

Анейрін мовчав, поглядаючи на те, як починає слабо сіріти за вікном. Годинник показував четверту ранку, а снігопад давно припинився.

Коли Уолсі повідомили, що порожній автомобіль Кетрін знайшли біля пляжу, він запанікував ще дужче, аніж напередодні ввечері. Пошуками фермери зайнялися, щойно припинився сніг, приблизно опівночі, але знайти загублених все ще не вдавалося.