Розділ 9

Уолсі в розпачі поклав телефон на барну стійку і спробував приховати паніку від Тіма.

— Що там? — запитав хлопчик.

— Наша снігоприбиральна машина виїхала на дорогу, котра веде до Інвертена. Там великі перемети. Здається, графство засипає по вінця. Відповідно, Фінн не може виїхати з Інвертена, тому що траса заблокована транспортною службою, — Уолсі взявся міряти кроками зал пабу.

— Що ж нам робити? Що буде з мамою та Анейріном? — Тім підняв на нього стривожений погляд,  підборіддя його затремтіло.

— Я телефонував своїм друзям-фермерам, але всі як один твердять, що зараз шукати їх, те саме, що шукати голку в стозі сіна, — Уолсі зітхнув. — Але щойно снігопад хоч трохи призупиниться, вони вийдуть на пошуки. Я можу сам зараз піти на пошуки, але не думаю, що зроблю вірно, до того ж тебе залишу, а я ж обіцяв Кеті.

— І що тепер? — з очей Тіма бризнули сльози. — Мама повинна повернутися. Вона повинна. Вона обіцяла, що завжди буде поруч і завжди захистить мене від... — Тім злякано замовк.

— Про що ти говориш? — Уолсі здивовано подивився на хлопчика, на мить забувши про свої біди.

— Ні про що. Я... Я просто... — Тім розгублено закліпав очима.

— Тіммі, малюче, про що ти щойно обмовився? — Уолсі присів навпроти нього за столик.  — Ми допомогли вам з мамою, і думаю після цього я маю право знати те, що ти замовчуєш.

— Мамо, де ж ти? — тихенько прошепотів Тім, дивлячись повз старого.

Кетрін знову вистрибнула з автомобілю і схопивши садову лопату, почала відгортати сніг позаду.

— Кетрін, не хочу скаржитися, але у мене німіють руки. Що сталося? — почувся голос Анейріна

— Вже! Вже все. Технічні неполадки. Тримайся. Ще трохи, — Кетрін відкинула лопату і знову стрибнула за кермо. Автомобіль покотився назад, а потім з ями показались підняті вгору руки, котрі стискали трос, далі потилиця Анейріна, його шия і зрештою він сам.

Зупинивши автомобіль, Кетрін заглушила двигун, поставивши його на ручник. Після поспішила до юнака, котрий лежав на снігу. Заглянувши йому в обличчя, жахнулася неприродній блідості шкіри, з розсіченої скроні по щоці стікала кров, в кров були збиті і кісточки пальців.

— Анейрін? — Кетрін обвила його задубілі пальці гарячої рукою. — Ти можеш піднятися? Нічого не зламано?

— Начебто ні. Руками-ногами ворушу, — ледь чутно відповів він.

— Слава Богу! — Кетрін допомогла йому підвестися і повела до автомобіля, посадивши на пасажирське сидіння. Потім склала буксирувальний трос і закинула назад в багажник, за ним вирушила й садова лопата.

Повернувшись назад за кермо, Кетрін зачинила дверцята й глянула на Анейріна:

— Як ти?

— Нормально. Не хвилюйся, — він навіть зумів усміхнутися. — Ти врятувала мені життя, я перед тобою у вічному боргу тепер.

— Не поспішай кидатися гучними словами, ще не врятувала. Ми бозна-де і я гадки не маю, як нам повернутися, — Кетрін раптом відчула ниючий біль у всьому тілі і прихилилася чолом до керма.

— Знаю, — Анейрін потягнувся до бардачка й витягнув звідти автомобільну аптечку.

— Давай я, — Кетрін взяла з його рук бинт і щедро змочивши його антисептиком, взялася протирати кров та бруд з рани на його обличчі. — Зараз пощипає трішки.

Він кивнув й стулив щелепи.

Така близькість з ним розбурхала і Кетрін відчула хвилювання у грудях. Списавши все на останні викиди адреналіну в кров, продовжила протирати рану й незабаром помітила, що та насправді не велика і не глибока. Просто шкіра здерта в декількох місцях. Полегшено зітхнувши, Кетрін відклала використаний бинт в медичний сміттєвий пакет і зробила йому пов'язку, закріпивши її над бровою пластиром. Саме там рана ще кровоточила.

— Тепер пальці, — зажадала.

 — Не потрібно. Давай вибиратися звідси, — відмахнувся Анейрін.

 — Ні! Ми ж не можемо допустити зараження крові, вірно? — стояла на своєму Кетрін.

Анейрін покірно простягнув їй руки. Було незвично тримати його долоню в своїй, і, прочищаючи здерті кісточки пальців, Кетрін відчула, що на лобі виступили бісеринки холодного поту. Перемотавши йому руки бинтом, полегшено зітхнула.

— Дякую, — промовив він.

— Дурниці, а тепер давай вибиратися звідси. У тебе, напевно, побачення заплановано на вечір, — пожартувала вона і раптом відчула гіркоту від власних слів.

Анейрін вийшов з автомобілю й озирнувся навколо. Перспективи справді не радували. Все навколо перетворилося на біло-сизий полог. Тепер небо, океан і рівнини були однакового кольору. Здавалося, вони єдині вижили після якогось планетарного стихійного лиха.

— Дідько! — далі Анейрін продовжив лаятися на дивній говірці, котру Кетрін прийняла за галльську*.

— Що нам робити? Автомобіль не поїде, якщо не розчищати дорогу, а садовою лопаткою ми не зможемо орудувати до самого містечка. Це ж не пара дюймів вперед-назад отут, — Кетрін теж визирнула з автомобілю.

— Пішки йти нереально. Звалимося від утоми в цих заметах, до того ж тут є різкі обриви породи. Уже згущуються сутінки, в темряві дуже легко зійти з дороги і зірватися вниз, — зітхнув Анейрін.

— Їхати не можемо, йти пішки теж, залишається просидіти в авто цілу ніч? — Кетрін напружилася. — Це теж не супер ідея.

— Але найправильніша. У мене залишилися сандвічі і чай. Бак повний, я заправив авто вчора ввечері. Вночі буде працювати автономка і ми не замерзнемо. До ранку повинні протягнути, — впевнено відповів він.

— А якщо паливо замерзне? Дивись який піднімається мороз, — Кетрін демонстративно подихати на пальці рук.

— Я залив арктичне. Витримує до сімдесяти п'яти**.  Не думаю, що температура впаде нижче цієї позначки, — Анейрін повернувся назад в автомобіль і Кетрін наслідувала його приклад, відчуваючи, що їй стає все холодніше.

Анейрін потягнувся до заднього сидіння й взяв контейнер з сандвічами:

— Добре, що я вирішив взяти два, а не один. Вони холодні, зате чай гарячий. Бери.