Розділ 7

Кетрін вирішила не залишати Тіма з Уолсі і взяла його з собою до Інвертена. Не те щоб не довіряла старому, просто знала, що хлопчик повинен бути у неї на очах. До того ж вони досить цікаво провели час. Сходили в зоопарк, з’їли по морозиву, купили парочку нових речей і телефон Тіму, аби той завжди був на зв'язку. Проте більшу частину грошей Кетрін приховала, розуміючи, що вони стануть в нагоді в майбутньому. Додому повернулися після полудня і Тім пішов до своєї кімнати грати з новим телефоном.

Кетрін саме почала готувати вечерю, знову поринувши у свої думки, коли в двері раптово постукали. Або через те, що був день, або просто з необережності притупивши пильність, але Кетрін швидко підійшла до вхідних дверей і так само швидко відчинила їх.

— Привіт, — Анейрін заглянув їй через плече. — Смачно пахне. Чекаєш гостей?

— Ні. Просто готую нам з Тіммі вечерю, — усміхнулася Кетрін. — Привіт!

— Шотландський Король запрошує вас на вечерю до нього. Відмови не приймаються, — Анейрін пригладив неслухняну темну шевелюру на маківці. — І обміняйтеся, нарешті, телефонними номерами, я посильним не влаштовувався.

Кетрін розгублено змахнула віями:

— Мені незручно, це...

— Повторюю: відмови не приймаються. Де ми живемо, ти знаєш. Приходьте о шостій, — Анейрін гмикнув і побрів з ганку в бік центральної вулиці Каррік-Фервю.

Кетрін, все ще розгублена й здивована, дивилася йому вслід, не знаючи чи сміятися їй, чи плакати.

Після тривалої дискусії з самою собою, Кетрін прийняла рішення піти на вечерю, і, зібравшись, вони з Тімом попрямували до будинку Уолсі.

Піднімаючись сходами до ганку, Кетрін думала про Фінна і про те, що після поцілунку вони ще не бачилися. Їй було ніяково, хвилююче і недобре. Вона й гадки не мала, як тепер він поводитиметься і чи залишиться для неї турботливим шерифом МакКенною.

Постукавши у двері за допомогою старовинного дверного молоточка, Кетрін глибоко вдихнула й поправила хвилясте чорне волосся.

— Ти нервуєш? — здивувався Тім.

— Ні. Я просто... — Кетрін поправила його шарф. — Неважливо.

— Окей, — Тім закотив очі й відвернувся, розглядаючи дивовижної роботи крісло-гойдалку, котре стояло на ганку під одним з вікон, які виходили на вулицю.

— Кеті! — Уолсі відчинив двері й зустрів її доброзичливою усмішкою. — Молодий джентльмен! — з найсерйознішим виглядом він простягнув долоню для рукостискання Тіму.

Тім гордо потис зморшкувату долоню й задоволено глянув на Кетрін.

— Прошу, заходьте, — Уолсі відступив, пропускаючи гостей в будинок. — Я радий, що ви прийшли.

— Ще б пак! Ти ж налякав її наслідками відмови, — в невеликому передпокоєві будинку з'явився Анейрін.

Кетрін розсміялася і простягнула Уолсі скляну таріль, накриту металевим баранчиком:

— Ось. Візьміть до столу.

Старий узяв ще теплий посуд і засміявся:

— Кеті, не варто було метушитися.

— Я готувала її до вечері і вирішила, що добро пропадати не повинно, — Кетрін розстебнула своє пальто.

— Розумно. «Її» кажеш? — Уолсі попрямував в бік вітальні, розглядаючи вміст блюда. — Хлопче, допоможи леді, чого стоїш як бовдур. Де твої манери?

Анейрін з насмішкою глянув йому вслід й підійшов до Кетрін:

— Ваше пальто, міледі.

Кетрін зніяковіло повернулася до нього спиною і Анейрін допоміг їй зняти пальто, а потім повісив його на гачок шафки. На мить його огорнув солодкий ніжний аромат троянд, Анейрін нечутно втягнув в себе повітря.

 Піймавши на собі швидкоплинний погляд Кетрін, гмикнув та в своїй звичній манері промовив:

— Класний парфум. Ну, це начебто комплімент.

Кетрін променисто усміхнулася:

— Дякую, Анейрін. Комплімент прийнятий.

— Проводжу вас в вітальню, — продовжив він. — Тім, як справи в школі? Чув, ти був найкращим на спортивній підготовці в п'ятницю.

— Так! Я й сам не очікував. Навіть Дейв залишився позаду, а він же був першим завжди, — очі Тіма загорілися.

— Круто. Так тримати, — Анейрін поплескав його по плечу. — То ви з Девідом друзі?

— Разом сидимо на уроках і вирішили, що будемо кращими друзями. А у тебе є кращий друг, Анейрін? — Тім немов ожив: здавався активним та захопленим.

— Звичайно. Його звуть Пат, я тебе з ним неодмінно познайомлю, — усміхнувся Анейрін.

— А я можу теж бути твоїм другом? — поцікавився Тім.

Анейрін напустив на себе серйозний замислений вигляд:

— Дай подумаю. Знаєш, це непогана ідея. Утрьох завжди веселіше.

Тім радісно реготнув:

— Дай п'ять!

Одними вустами Кетрін прошепотіла йому слова подяки і Анейрін непомітно кивнув їй у відповідь.

— Добрий вечір всім, — на порозі вітальні з'явився Фінн. — Я не запізнився?

Кетрін збентежено відповіла на вітання і відвела погляд до Анейріна:

— Може я допоможу Уолсі?

— Нема необхідності. Батько такого не любить, — відповів весело Фінн.

— Я подивлюся, чи довго він іще, — Анейрін підвівся з крісла й простежив за поглядом, кинутим Фінном на Кетрін. — Тім, підеш зі мною? Від твоєї допомоги Уолсі точно не відмовиться.

З поважним виглядом Тім почимчикував за Анейріном.

Кетрін знову відчула незручність й взялася оглядати вітальню в традиційному шотландському стилі: пастельні стіни, картатий текстиль і темні меблі з масивної деревини.

— Як уїк-енд? Уолсі сказав, ти їздила до Інвертена, — поцікавився Фінн, перетинаючи кімнату й наближаючись до неї.

— Хотіла його побачити. Для мене ж це все нове, — відповіла вона, розглядаючи фотографії на камінній полиці.

— Ти звикла тут? — Фінн встав за її спиною.

— Мені подобається, але я не впевнена, що хочу залишитися тут на все життя, — чесно відповіла Кетрін, беручи в руки один зі знімків.

— Ти розіб'єш серце Уолсі, — Фінн поклав долоню їй на плече. — І мені. Кеті, той поцілунок, він...

Кетрін першою помітила Анейріна, що стояв на порозі вітальні, стискаючи в руках її таріль з запеченою качкою. Вона інстинктивно відсахнулася від Фінна і відчула, як червоніє.