Розділ 6

Кетрін протерла останній столик в пабі й задоволено хитнула головою. Всі стільниці блищали в променях сонця, котре пробивалося крізь невеликі вікна. Вперше за час, проведений в Каррік-Фервю, Кетрін побачила слабкі сонячні проблиски, але навіть вони неабияк підняли їй настрій.

Озброївшись чистим рушником, Кетрін вирішила протерти ще й вікна пабу. Озирнувшись навколо і переконавшись, що зал порожній, вона зняла туфлі й встала на стілець, нахиляючись вперед та завзято протираючи вікно.

Він зупинився на порозі залу і вже було відкрив рот, аби привітатися, але вуста лише заворушилися, а звук так і не злетів з них.

Картина виглядала надто спокусливою. Кетрін стояла на високому барному стільці босоніж, її стрункі ніжки були затягнуті в щільні чорні колготки, а коротка спідниця не приховувала плавні вигини тіла. Стягнуте на потилиці в манірний пучок чорне волосся відкривало витончену шию. Кетрін подалася вперед, щоб краще протерти верхній кут вікна, і спідниця її підтяглася ще вище, підкреслюючи форму сідниць.

Він проковтнув й здивувався тому, що відчуває збудження. В горлі задерло, а в грудях солодко защеміло. До поколювання в подушечках пальців захотілося опустити долоні на її талію і ковзнути ними вниз, а потім вгору, відчути, як зминається тканина її спідниці.

Розгублено кліпнувши віями, він зробив крок назад, а потім так само безшумно покинув паб.

Кетрін почула голоси, котрі долітали з вулиці, й спробувала зісковзнути з барного стільця на підлогу, але хромована ніжка затремтіла і хитнулася в бік. Інстинктивно випроставши руки, Кетрін полетіла на підлогу, створюючи неймовірний гуркіт навколо.

До залу вбігли МакКенна та Анейрін й одночасно кинулися до Кетрін. У поглядах обох читалися тривога й подив.

Кетрін розсміялася крізь сльози, дивлячись на свої коліна:

— Хоч з вибором колготок не помилилася. Вони дійсно міцні.

Шериф та Анейрін перезирнулися і усміхнулися їй у відповідь, допомагаючи піднятися.

— Ти що витворяєш? — звернувся до неї Анейрін. — Сальто на столах?

— Рада, що ти не подумав про танці на столах, — витираючи сльози, продовжувала сміятися Кетрін.

— Думав, але не вирішив не озвучувати, — Анейрін посерйознішав. — Як ти?

— Може відвезти тебе до лікаря? — все ще хвилювався МакКенна, стискаючи її пальці в своїй долоні.

— Не варто. Зі мною все гаразд. Краще допоможіть поставити на місце стілець і перекинутий столик, бо Уолсі викине мене звідси, — відмахнулася Кетрін й поправила блузу, котра з'їхала з плеча. Верхній ґудзик на ній був відірваний.

Анейрін помітив на її ключиці темну пляму, але не зумів зрозуміти, що то таке, тому що Кетрін поспішно підтягла блузу, а він відвів погляд убік.

Через кілька днів з поважним виглядом Уолсі підкликав до себе Кетрін та повідомив, що з того моменту, як вона взялася за кухню пабу, у них збільшилося число гостей, а про п'ятничні вечори й говорити не доводиться. Паб був заповнений під зав'язку.

Кетрін не розуміла, куди хилить старий до тих пір, поки він не поклав на стільницю кілька купюр.

— Що це? — здивувалася.

— Це твоя премія. Їдь в місто і купи собі що-небудь. Погуляй та відпочинь. Ти заслужила, — відповів він.

— О ні! Не варто, Уолсі. Мене і так все влаштовує. Завдяки тобі у мене є гроші, робота та дах над головою. Про більше й мріяти не можна, — Кетрін сховала руки за спину.

— Ну, до даху я ніякого відношення не маю, — пирхнув старий, але одразу пом'якшав. — Якщо я сказав, отже варто. До речі, Тіммі можеш залишити у мене. Я буду радий провести час в його компанії.

Кетрін мовчала.

Помітивши її нерішучість, Уолсі продовжив:

— Не хвилюйся, ми знайдемо, чим зайнятися.

— Уолсі, це...зайве, — Кетрін витерла спітнілі долоні об фартух.

— Тричі повторювати не стану, — заявив він.

— Гаразд. Спасибі тобі, — Кетрін взяла гроші і зніяковіло засунула їх в кишеню фартуха. — Дякую!

Задоволений собою, Уолсі пригладив вуса й сів на свій улюблений стілець за барною стійкою.

Каррік-Фервю був для його жителів лише містечком, а ось містом вони називали втричі більший за площею Інвертен, розташований в напрямку до Единбургу. Саме в Інвертені знаходилися всі державні інстанції, навчальні пансіонати та коледжі, центральний госпіталь і безліч інших важливих адміністративних одиниць найпівнічнішого шотландського графства.

Кетрін ніколи там не була, тому збиралася побачити місто неодмінно, аби дізнатися, що й до чого. Вона думала над поїздкою, коли допомагала Уолсі закрити паб, коли їхала додому, коли годувала Тіммі вечерею з пабу і коли, уклавши хлопчика спати, увійшла до ванної кімнати, наповнюючи її паром та ароматом рожевої піни.

Занурившись в стару чавунну ванну, наповнену по вінця, Кетрін прикрила очі й вдихнула улюблений аромат, але він не приніс бажаного розслаблення. Навпаки, відчуття тривоги тільки посилилося, а потім до нього приєдналися ще парочка інших почуттів: безвихідь і вина перед людьми, які всіма силами намагалися їй допомогти, гадки не маючи, хто перед ними насправді.

Кетрін відкрила очі й підтягла коліна до грудей. Вода оголила її ноги. Лише на коротку мить, але Кетрін чітко побачила велику темну пляму на внутрішній стороні стегна. Пляма менша і вже зеленувато-жовтого відтінку виднілася вище коліна.

Кетрін зітхнула і відвернула голову до вузького довгого вікна, знизу прикрашеного вітражем, а доверху відкритого чистому зоряному небу.

— Скільки ще мені робити це і чи припиниться воно коли-небудь? — Кетрін зронила питання в порожнечу напівтемної ванної кімнати і відчула, як очі щипає від сліз. — О, ні!  Люба, ти плакати не будеш. Ти дала слово.

Внизу почувся легкий стукіт і вона завмерла:

 — Господи!

Стук повторився: рівний і тихий, але долинав цілком чітко.

Кетрін схопилася на ноги й накинула на себе товстий банний халат, щільно запахнувши його на грудях.